Поняття та види доказів у цивільному процесі. Витребування доказів у цивільному процесі
Нормативна база
- Цивільний процесуальний кодекс України
- Цивільний кодекс України
- Закон України "Про електронні довірчі послуги"
- Закон України "Про інформацію"
- Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг"
Загальна інформація
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами:
- письмовими, речовими і електронними доказами;
- висновками експертів;
- показаннями свідків.
Докази в цивільному процесі повинні відповідати таким вимогам:
- належність (містити інформацію щодо предмета доказування, де предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення) (cтаття 77 ЦПК України);
- допустимість (суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування) (cтаття 78 ЦПК України);
- достовірність (достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи) (cтаття 79 ЦПК України);
- достатність (достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання) (cтаття 79 ЦПК України).
Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю таких елементів:
- змісту доказів;
- процесуальної форми доказів;
- процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту;
- процесуальної форми доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України.
| Зверніть увагу!!! Верховний Суд 23 жовтня 2019 року прийняв важливу постанову (справа № 917/1307/18), якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов’язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. |
Засоби встановлення фактичних данних (доказів)
♦ Письмові докази - документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених кваліфікованим електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього або іншої особи, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором (стаття 95 ЦПК України).
♦ Речові докази - предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (стаття 97 ЦПК України).
Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані (стаття 98 ЦПК УКраїни).
Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили (стаття 99 ЦПК УКраїни).
♦ Електронні докази - інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (стаття 100 ЦПК України).
Див. додатково консультацію "Електронні докази в цивільному процесі"
♦ Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку (стаття 102 ЦПК України).
♦ Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (стаття 90 ЦПК України).
Див. додатково консультацію "Правовий статус свідка, його права, обов’язки та відповідальність"
Зміст доказів
Зміст доказів — це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, у справі за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, змістом наданого позивачем доказу,встановленого на підставі показань свідка, є фактичні дані про перебування продавця у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ЦПК України процесуальною формою доказів, тобто засобами доказування, є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи,висновки експертів. Так, за позовом про відновлення порушених авторських прав на твір образотворчого мистецтва позивач обґрунтовував свої вимоги фактичними даними про те, що видавництво всупереч умовам авторського договору самочинно внесло зміни у твір. Процесуальною формою цих доказів став письмовий документ — оригінал авторського договору.
Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів - це встановлена цивільним процесуальним законом послідовність отримання, дослідження й оцінки змісту доказів та засобів доказування.
Загалом слід розрізняти такі три загальноприйняті елементи предмету доказування:
- обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);
- обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення);
- інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі – обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами – всі які відбулися, а також наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи. Саме на обставинах, що підлягають встановленню, й будується предмет доказування в справі.
Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і одночасно виконують обов’язок із доказування, оскільки стаття 12 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Витребування доказів у цивільному процесі
Статтею 84 ЦПК України визначені умови та випадки витребування доказів. Так, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 ЦПК України.
При поданні до суду даного клопотання необхідно пам’ятати: позивач подає таке клопотання обов’язково разом з позовною заявою (ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 83 ЦПК України), а відповідач – разом з відзивом на позовну заяву, у строк встановлений судом для подання відзиву (ч. 1 ст. 84, ч. 3 ст. 83 ЦПК України).
Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:
- який доказ витребовується;
- обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
- підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
- вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 ЦПК України.
Суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК України.
Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
| Зверніть увагу!!! Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не чекати, коли їм буде відмовлено в задоволенні позовних вимог за недоведеністю, та потім вишукувати нові й долучати їх до апеляційної скарги. Ці положення випливають з частини третьої статті 367 ЦПК України, яка вимагає, аби докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд приймав лише у виняткових випадках. Зокрема, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об’єктивно не залежали від нього. |
Судова практика
| Правова позиція | Рішення суду |
|---|---|
| Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 353 ЦПК окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів. | Постанова Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 522/23110/17 |
| Колегія суддів вказала, що місцевий суд, закриваючи провадження у справі, допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши клопотання позивача про витребування доказів, обмежив право позивача на судовий захист у трудових правовідносинах та на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. | Постанова Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 752/294/18 |
| Доказ може бути належним, але недопустимим або допустимим, однак неналежним, і ці вимоги, які пред'являються до доказів, інколи плутають. Позивач просив суд повернути майно, що безпідставно перебувало в користуванні юридичної особи. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки майно не було поставлене на баланс юридичної особи. Однак такий висновок був неправильним, тому що особа мала відповідний договір і акт приймання-передачі майна, на підставі яких позивач передав належне йому майно юридичній особі. Ці документи є належними доказами, і суд мав їх урахувати під час розгляду справи | Постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 511/2864/16 |
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та з огляду на зміст статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на захист жодним чином не допускає обме- ження держави у виборі правових засобів і їх реалізації в ході розгляду його справи, оскільки у своїх доводах Суд керується теорією рівності зброї, тобто зрівнювання сторін не за кількісними ознаками наданих повноважень, а за процесуальним статусом в ході усього процесу, в тому числі і в суді (постанова у справі «Рожков проти РФ» від 31 жовтня 2013 року). Сам принцип рівності зброї передбачає, що кожній зі сторін пови- нна бути надана розумна можливість представляти свою правову позицію, включаючи свої докази таким чином, щоб вона не була поставлена в значно менш вигідне становище, ніж інша сторона.
У справі “J.K. AND OTHERS v. SWEDEN” від 23.08.2016 р. [1] ЄСПЛ зазначає, що на відміну від кримінального процесу, де основним стандартом оцінки доказів є формулювання «поза розумним сумнівом», у цивільному процесі закон не вимагає цього високого стандарту. Суддя повинен вирішити справу з огляду на баланс ймовірностей. У справах про захист прав та інтересів біженців немає необхідності у тому, щоб суддя був повністю переконаний у правдивості кожного фактичного твер-дження заявника. Суддя повинен вирішити, чи з огляду на надані докази, а також прав- дивість тверджень заявника, ймовірно, що вимога цього заявника є достовірною.
ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і ЄСПЛ не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах націо- нального провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Кон- венції водночас не встановлює жодних пра- вил щодо допустимості доказів або спосо- бів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (справа «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 року [2]).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у рішенні № 369/1923/15-ц від 04 липня 2018 року [3] підкреслює, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовими частинами права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище від- носно іншої сторони
