Правовий статус свідка, його права, обов’язки та відповідальність

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Nataliia.shesternina.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Кримінальний кодекс України
  2. Кримінальний процесуальний кодекс України

Визначення поняття та правовий статус свідка.

Актуальність даного питання полягає в тому, що жодний громадянин України не застрахований від того, що може бути викликаний для допиту та набути статус свідка у кримінальному провадженні, оскільки випадково може побачити якусь подію або дізнатися про фактичні дані, що в подальшому може стати предметом кримінального провадження.

В повсякденній роботі органи досудового розслідування використовують свідка, як правило, з метою виконання завдань передбачених статтею 2 КПК України. Однак, є випадки, коли органи досудового розслідування використовують свідка не зовсім на законних підставах, а саме, з метою попереднього отримання інформації, яка може не стосуватися суті даного кримінального провадження, а також з метою подальшого використання свідчень свідка проти нього самого. Тому права свідка дуже часто порушуються, здебільшого з причини необізнаності самого свідка та неможливості захиститися. Разом з тим, п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачено процесуальну гарантію недопустимості отримання показань від свідка, якого надалі буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, а отримані за вказаних обставин докази в обов’язковому порядку визнаються такими, що отримані з істотними порушенням прав людини й основоположних свобод.

Держава прийняттям обов’язкових законів закріпила права та обов’язки фізичної особи, яка має статус свідка у кримінальному провадженні (стаття 66 КПК України). У свою чергу, фізична особа з таким статусом, має підпорядкуватися певному порядку поведінки, що створює для неї певний дискомфорт у повсякденному житті.

У багатьох випадках особа, яка набула статус свідка не просто є непідготовленою захистити свої права від можливого порушення з боку правоохоронних органів, але і взагалі необізнана з елементарними правами, що робить її похід до слідчого «випробуванням на межі можливого».

Кримінальним процесуальним кодексом України (далі-КПК) визначено, що свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (стаття 65 КПК України). Зазвичай саме показання свідка є найважливішим джерелом доказів у кримінальному процесі, тому вони мають велике значення для вирішення тієї чи іншої справи. Слід зазначити, що процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо про подію, а тому що її залучено в процес у цій якості.

У той же час, Закон визначає виключення з цього загального поняття, шляхом заборони викликати і допитувати в якості свідка певну категорію осіб, а саме:
1) захисників, представників потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, законних представників потерпілого та цивільного позивача у кримінальному провадженні щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) адвокатів – про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3) нотаріусів – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4) медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю;
5) священнослужителів – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6) журналістів – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
7) судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
8) осіб, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
9) осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи;
10) осіб, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних.

Також КПК заборонено допитувати як свідків осіб, які мають право дипломатичної недоторканності, якщо немає їх згоди, та працівників дипломатичних представництв, якщо не має згоди представника дипломатичної установи. При цьому, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом даних осіб, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.

Особи, передбачені п.п. 1-5 ч. 2 ст. 65 КПК України, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Якщо ж особа, яку викликають на допит, не підпадає під категорію осіб, які не можуть бути допитані як свідки або мають право відмовитися давати показання, то потрібно знати права та обов'язки свідка.

Права свідка

Свідок, поряд з іншими учасниками процесу має свої права та обов'язки (ч. 1 ст. 66 КПК України), а саме:

  1. знати у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
  2. користуватися під час свідчень та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;
  3. відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо вищезазначених відомостей, які не підлягають розголошенню;
  4. давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
  5. користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;
  6. на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
  7. ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;
  8. заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
  9. заявляти відвід перекладачу.

До одного з найважливіших прав свідка можна віднести право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Допомога адвоката в цьому випадку може бути вирішальною для захисту прав та інтересів свідка.

Обов'язки свідка

Необхідно зазначити, що свідок має і обов’язки, а саме (ч. 2 ст. 66 КПК):

  1. прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
  2. давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
  3. не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Відповідальність свідка

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою (ст. 135 КПК).

Особі, яку викликають для допиту у якості свідка, слід звернути увагу на зміст повістки про виклик, у якій відповідно до ст. 136 КПК, повинно бути зазначено:

  1. прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;
  2. найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
  3. ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
  4. найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;
  5. процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;
  6. час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;
  7. процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;
  8. наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу, та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;
  9. поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;
  10. підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за 3 (три) дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом (ч. 8 ст. 135 КПК).

Якщо повістка не оформлена до вищезазначених вимог, вважається, що особа не була викликана належним чином, тому обов’язок прибути до слідчого в неї не виникає.

При цьому, потрібно зауважити, що за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність (ч. 2 ст. 67 КПК).

У ст. 139 КПК передбачені наслідки неприбуття свідка без поважних причин на виклик – накладення грошового стягнення у розмірі:

• від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; • від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. Необхідно пам’ятати, що поважними причинами неприбуття особи на виклик (ст. 138 КПК) є:

  1. затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
  2. обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
  3. обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);
  4. відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;
  5. тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
  6. смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;
  7. несвоєчасне одержання повістки про виклик;
  8. інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Відповідно до ст. 133 КПК слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати свідка для допиту, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінального провадження.

До свідка, який без поважних причин не прибув на виклик, може бути застосовано привід - примусове супроводження особи, до якої він застосовується.

Варто зазначити, що ст. 67 КПК передбачено також наслідок невиконання свідком обов’язку давати показання та давати правдиві показання. За завідомо неправдиві показання або за відмову слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 384 КК України, завідомо неправдиве показання свідка під час провадження досудового розслідування, або в суді караються виправними роботами на строк до 2 років або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються виправними роботами на строк до 2 років або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Відповідно до статті 385 КК України відмова свідка від давання показань у суді або під час провадження досудового розслідування, караються штрафом від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців.

При цьому важливо знати, що не підлягає кримінальній відповідальності свідок за відмову давати показання під час провадження досудового розслідування або в суді щодо:

  • себе;
  • членів своєї сім'ї;
  • своїх близьких родичів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, до близьких родичів та членів сім’ї відносяться – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.