Фактичні шлюбні відносини: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Мітка: редагування коду 2017
 
(Не показані 14 проміжних версій 7 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
== '''Нормативна база''' ==
== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України ]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України ]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Oglyad_KCS_podr_1.pdf Судова практика щодо встановлення фактичних шлюбних відносин і спільного проживання Постанова ВС України за № 6-97цс11 від 20.022012 року (<nowiki>https://court.gov.ua/sud2090/inf_court/vsu/6-97cs11</nowiki>)]


=='''Означення фактичних шлюбних відносин'''==
==Загальні положення==
'''Шлюб''' – це сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] (далі - СК України).


В теперішній час значна кількість пар живе спільно, однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в так званих «фактичних шлюбних» відносинах. Саме так юристи визначають сьогодні незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою. Інколи ще використовується поняття «фактичний шлюб».
Проживання однією сім’єю не є підставою для виникнення у осіб прав та обов’язків подружжя (частина друга статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).


На сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», коли, по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади.
Стаття 74 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] встановлює таке поняття, як жінка та чоловік, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою (так званий "конкубінат").


Хотілось також звернути увагу на те, що поняття «громадянський шлюб», яке досить широкого використовується і в суспільстві, не є синонімом вказаних вище термінів, оскільки розуміння зазначеного поняття як незареєстрованого шлюбу помилкове. Поняття «громадянський шлюб», навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Причину такої плутанини можна з’ясувати, звернувшись до історії.
Такі відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», «цивільним шлюбом» і вони повинні відповідати таким '''критеріям:'''
# у фактичних шлюбних відносинах можуть перебувати тільки жінка та чоловік (різностатевість);
# намір жінки та чоловіка встановити стійкі відносини, притаманні шлюбу;
# відсутність зареєстрованого в органах державної реєстрації актів цивільного стану шлюбу як між особами, які спільно проживають, так і з будь-якою іншою особою;
# особи проживають разом;
# ведуть спільне господарство;
# взаємне матеріальне забезпечення та піклування;
# не анонімність (публічність) відносин, відсутність приховування їх перед третіми особами.
Поняття «громадянський шлюб» означає шлюб, який оформлений в органах державної влади і зареєстрований в органі реєстрації актів цивільного стану (скорочено РАЦС), рання назва (ЗАГС).


Тривалий час під терміном «цивільний шлюб» розуміли сімейні відносини, які були закріплені не вінчанням в церкві, але зареєстровані в ЗАГСі. На відміну від цього, сімейні спілки, в яких чоловіка та дружину поєднували виключно кохання й усний договір, називали «співжиттям», перебуваючи фактично у сімейних стосунках, без узаконення цього стану, а діти, народжені у такій спілці, називались «незаконнонародженими». Зараз значна кількість потенційних подружжів вибирає альтернативу реєстрації шлюбу в РАГСі - так званий фактичний або цивільний шлюб. Однак правова сторона цивільного шлюбу в Україні знаходиться на стадії формування.
З набранням чинності 01 січня 2004 року [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] визнає осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, сім’єю. Але виникає проблема у випадку, коли чоловік (жінка) проживає у «фактичному шлюбі» і одночасно перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Це означає, що «фактичні дружина  і чоловік» не можуть вважатися сім’єю. Однак, подружжя  вважається сім’єю навіть коли вони проживають окремо.  


Зараз поняття «фактичних шлюбних відносин» поширюється на ті сімейні союзи, які не визнані не тільки церквою, а й державою.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] прирівнює «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Водночас, погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни допускають невизначеність своїх подальших відносин у юридичному розумінні. Громадяни, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, перебувають під захистом закону і такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з різних причин не проживають спільно.
==Майнові права у фактичних шлюбних відносинах  ==
Відповідно до частини першої статті 74 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, '''майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності,''' якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Якщо перед чоловіком та жінкою постає питання поділу майна, що було набуте ними під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, то є певні юридичні проблеми. Перед тим, як взятися за розподіл спільно нажитого майна, прийдеться довести наявність сімейних відносин у суді шляхом подання заяви про '''[[Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу|встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловік та дружина]]''' і надати докази спільного проживання. Однак, встановити факт, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням.
[[Файл:Фактичні шлюбні відносини.jpg|міні|<small>https://mitrax.com.ua/uk/blog/czivilnij-shlyub-yak-rozdiliti-majno-ta-oformiti-batkivstvo/</small>]]


Існують певні юридичні проблеми у визначені так званих «фактичних шлюбних відносин». Відсутність чіткої системи правового регулювання відносин «фактичного шлюбу» автоматично виключає єдиний підхід судових органів до вирішення пов’язаних з ним спорів. Прийнятий 10 січня 2002 року Сімейний кодекс України не дає конкретних відповідей на спірні питання. Так, стаття 74 Сімейного кодексу України хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Адже відсутність штампа в паспорті тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна, ні від інших наслідків розлучення законно зареєстрованої сім’ї. Різниця тільки в тому, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу прийдеться довести свої сімейні відносини у суді. А у випадку з аліментами — факт батьківства.
=== Поділ спільного майна нажитого у фактичному шлюбі ===
У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику фактичних шлюбних відносин потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього '''необхідно довести''' не сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а '''факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини'''. Практика показує, що зробити це не завжди просто.


Таким чином, погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни тим самим допускають певну невизначеність подальших відносин у юридичному розумінні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов’язки. Останні ж перебувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (частина друга статті 21  [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ] причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з поважних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно.
Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.


Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлюбом, а тривалість «фактичних шлюбних відносин» і характер подружніх зв’язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають правового значення.
Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.


=='''Майнові права'''  ==
Щоб уникнути такого становища, необхідно все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у [[Договір купівлі – продажу|договорі купівлі-продажу]] слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.


Також, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.


Відповідно до частини першої статті 74 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ], якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників фактичних шлюбних відносин користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав фактичні шлюбні відносини, виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення фактичного шлюбу.


Проте, подружжя має право на поділ майна, придбаного ними за час шлюбу, яке буде підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, а встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням, оскільки для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі потрібно буде звернутися до суду і надавати докази такого спільного проживання. Сімейний кодекс визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (а це – нерухомість, транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ] При цьому, законодавство не передбачає, і не може передбачити, отримання згоди другого з фактичного подружжя. Тобто, норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці на кого буде оформлено майно.
Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати [[Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору|шлюбний договір]].


У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику «фактичних шлюбних відносин» потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у «фактичних шлюбних відносинах», а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.
Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників фактичних шлюбних відносин в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується) (частина третя статті 65 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).


Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.
Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення фактичних шлюбних відносин, що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків [[Позовна давність|позовної давності]].
== Діти у фактичних шлюбних відносинах ==
При визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі, а мають фактичні шлюбні відносини, виникають певні юридичні питання.  


Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.
Так, статтею 52 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України] та статтею 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.  


Щоб уникнути такого становища, радимо все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України ] вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.
Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.  


Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.
Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік - батьком дитини.


Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників «фактичних шлюбних відносин» користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав «фактичні шлюбні відносини», виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення «фактичного шлюбу».
Але, у випадку фактичного шлюбу, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:
* за заявою матері та батька дитини;


Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт.
* за [[Визнання батьківства|заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини]];
* за [[Встановлення факту батьківства|рішенням суду]].
== Особисті немайнові права подружжя у фактичних шлюбних відносинах ==
Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при фактичному шлюбі, і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.


Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).
Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
==Аліменти на утримання одного із подружжя, що перебували у фактичному шлюбі  ==
Виникнення аліментних майнових прав на [[Аліменти: право на утримання одного з подружжя|утримання]] не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] ), і у випадку фактичних шлюбних відносин (стаття 91 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).  


Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення «фактичних шлюбних відносин», що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.
Законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин.  


=='''Діти'''  ==
У разі ж фактичного шлюбу законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників фактичних шлюбних відносин, хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини. Проте, надаючи жінці право на утримання під час вагітності, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], не містить механізму, як саме це право може реалізовуватися, оскільки, якщо з позовом до суду звернеться законна дружина, то батьком майбутньої дитини буде вважатися законний чоловік, а якщо звернеться жінка, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбу, їй спочатку доведеться знову ж таки доводити [[Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу|факт спільного проживання з чоловіком однією сім’єю без реєстрації шлюбу]], від якого вона хоче отримати аліменти.


Деякі труднощі з’являються при визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Так, статтею 52  [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр  Конституції України ]  та статтею 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України ]визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Крім того, пов’язуючи право на утримання з тривалим проживанням однією сім’єю, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] не визначає який термін спільного проживання буде визнаватись тривалим. Тобто, в кожному конкретному випадку суд індивідуально визначає чи є підстави для надання утримання чи ні.
== Перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі) ==
Жінка не має право на [[Пенсія в разі втрати годувальника|пенсію у зв’язку з втратою годувальника]] за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі).


Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік - батьком дитини.
Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника має дружина, яка досягла пенсійного віку та має необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"] та перебувала на утриманні померлого годувальника.


Але, у випадку «фактичного шлюбу», походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:
Шлюб має бути оформлений відповідно до законодавства. Сумісне проживання без укладання шлюбу не дає права на призначення даного виду пенсії.
==Спадкування у фактичному шлюбі  ==
У спадкуванні є відмінності, які відрізняють фактичний шлюб від зареєстрованого. Фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно, протягом досить тривалого часу.     Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений [[Спадкування за заповітом|заповіт]] або якщо він знаходився на утриманні померлого.                      


* за заявою матері та батька дитини;
Особа, яка прожила у фактичному шлюбі не один десяток років, може отримати мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримати їх зовсім. Після смерті одного із подружжя, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів.


* за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
Згідно зі статтею 1264  [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] у четверту чергу право на [[спадкування за законом]] мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. Навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.


* за рішенням суду.
Навіть у цьому випадку, для вступу у спадщину за померлим, з яким проживав у фактичному шлюбі, є складною процедурою, оскільки необхідно тільки через суд доводити [[Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу|факт проживання однією сім’єю як чоловік та дружина]].
 
Що до особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при «фактичному шлюбі», і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.
 
Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу.


=='''Аліменти на утримання одного із подружжя, що перебували у фактичному шлюбі'''  ==
== Корисні поислання ==
А ось виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ]), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14  Сімейного кодексу України ]).<br>
Однак, виходячи з аналізу згаданих статей, можна стверджувати, що законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин. У разі ж «фактичного шлюбу» законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників «фактичних шлюбних відносин», хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини. Проте, надаючи жінці право на утримання під час вагітності, Сімейний кодекс, не містить механізму, як саме це право може реалізовуватися, оскільки, якщо з позовом до суду звернеться законна дружина, то батьком майбутньої дитини буде вважатися законний чоловік, а якщо звернеться жінка, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбу, їх спочатку доведеться знову ж таки доводити факт спільного проживання з чоловіком однією сім’єю без реєстрації шлюбу, від якого вона хоче отримати аліменти.<br>
Крім того, пов’язуючи право на утримання з тривалим проживанням однією сім’єю, Кодекс не визначає який термін спільного проживання буде визнаватись «тривалим». Тобто, в кожному конкретному випадку суд буде індивідуально визначати чи є підстави для надання утримання чи ні.


=='''Спадкування за особою, з якою проживав у фактичному шлюбі'''  ==
* [http://www.pjv.nuoua.od.ua/v6_2016/18.pdf Правове регулювання конкубінату за сімейним законодавством України]
У питаннях спадкування теж є деякі відмінності, які відрізняють «фактичний шлюб» від зареєстрованого. Так, фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно (квартири, автомобілі, гаражі, земельні ділянки, меблі, побутову техніку), протягом досить тривалого час у повному взаєморозумінні та згоді. Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого. Досить поширеною є ситуація, коли особа, яка прожила у «фактичному шлюбі» не один десяток років, врешті-решт отримує мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримує їх зовсім. Як правило, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів. І ось тоді спір між останніми і фактичним чоловіком чи дружиною, які пережили свою другу половину, неминучий.<br>
* [https://vkp.ua/publication/the_concept_and_legal_standards_of_civil_marriage Поняття та правові наслідки конкубінату]
Згідно зі статтею 1264 Цивільного Кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15  Цивільний кодекс України ] у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. Однак, зрозуміло, що навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.<br>
* [https://mitrax.com.ua/uk/blog/czivilnij-shlyub-yak-rozdiliti-majno-ta-oformiti-batkivstvo/ Цивільний шлюб: що це і чим він відрізняється від офіційного]
Окрім того, для вступу у спадок за померлим, з яким проживав у фактичному шлюбі, навіть в цьому випадку є складною процедурою Так, небхідно лише тільки через суд доводити факт проживання однією сім’єю як чоловік та дружина, а це призводить певної судової тяганини.<br>
{| class="wikitable"
|-
| '''Дивись статтю "[[Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу''']]
|}
Таким чином, уникнення сімейних прав та обов’язків подружжя ускладнює захист інтересів учасників (або колишніх учасників) сім’ї. В цьому проявляється легкодумність і ненадійність у шлюбних відносинах. Водночас не можна не погодитися з тим, що незареєстрованні шлюби характеризується тими ж самими ознаками, що й сім’я, створена на основі зареєстрованого шлюбу: вона, зокрема, виконує аналогічні функції (дітонародження, виховання дітей, взаємної матеріальної підтримки та співпраці).<br>
Однак «прирівнювання» незареєстрованого шлюбу до законного позначає надання фактичному подружжю таких самих прав, як і зареєстрованому, а це дискримінує шлюб та позбавляє  сенсу наступне його оформлення. Крім того, поширення правового регулювання, адресованого законному подружжю, на відносини між фактичним подружжям невідворотно призведе до втрати юридичних критеріїв для розмежування шлюбів, що відповідають вимогам держави, і тих, що набувають її правового захисту без реєстрації. Таким чином, позбавляється сенсу використання інституту визнання шлюбу недійсним. Крім того, проблематичною стане реалізація принципу моногамності шлюбу. Судова практика скоріше за все зустрінеться із значними труднощами юридичного та етичного характеру при вирішенні спорів, пов’язаних з наслідками «фактичних шлюбів».<br>
Отже, зацікавленість держави у реєстрації шлюбу повинна виражатися в її можливості впливати на шлюбні відносини в такому напрямі, який був би корисний і необхідний для суспільства та окремої людини. Зокрема, така можливість є гарантом забезпечення їх стабільності, охорони прав та інтересів подружжя і їхніх дітей.


[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Шлюб: укладення, розірвання, визнання недійсним]]

Поточна версія на 07:06, 21 березня 2024

Нормативна база

Загальні положення

Шлюб – це сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Проживання однією сім’єю не є підставою для виникнення у осіб прав та обов’язків подружжя (частина друга статті 21 СК України).

Стаття 74 СК України встановлює таке поняття, як жінка та чоловік, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою (так званий "конкубінат").

Такі відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», «цивільним шлюбом» і вони повинні відповідати таким критеріям:

  1. у фактичних шлюбних відносинах можуть перебувати тільки жінка та чоловік (різностатевість);
  2. намір жінки та чоловіка встановити стійкі відносини, притаманні шлюбу;
  3. відсутність зареєстрованого в органах державної реєстрації актів цивільного стану шлюбу як між особами, які спільно проживають, так і з будь-якою іншою особою;
  4. особи проживають разом;
  5. ведуть спільне господарство;
  6. взаємне матеріальне забезпечення та піклування;
  7. не анонімність (публічність) відносин, відсутність приховування їх перед третіми особами.

Поняття «громадянський шлюб» означає шлюб, який оформлений в органах державної влади і зареєстрований в органі реєстрації актів цивільного стану (скорочено РАЦС), рання назва (ЗАГС).

З набранням чинності 01 січня 2004 року СК України визнає осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, сім’єю. Але виникає проблема у випадку, коли чоловік (жінка) проживає у «фактичному шлюбі» і одночасно перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Це означає, що «фактичні дружина  і чоловік» не можуть вважатися сім’єю. Однак, подружжя  вважається сім’єю навіть коли вони проживають окремо.

СК України прирівнює «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Водночас, погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни допускають невизначеність своїх подальших відносин у юридичному розумінні. Громадяни, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, перебувають під захистом закону і такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з різних причин не проживають спільно.

Майнові права у фактичних шлюбних відносинах

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Якщо перед чоловіком та жінкою постає питання поділу майна, що було набуте ними під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, то є певні юридичні проблеми. Перед тим, як взятися за розподіл спільно нажитого майна, прийдеться довести наявність сімейних відносин у суді шляхом подання заяви про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловік та дружина і надати докази спільного проживання. Однак, встановити факт, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням.

Поділ спільного майна нажитого у фактичному шлюбі

У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику фактичних шлюбних відносин потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.

Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.

Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.

Щоб уникнути такого становища, необхідно все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 Цивільного кодексу України вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.

Також, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників фактичних шлюбних відносин користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав фактичні шлюбні відносини, виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення фактичного шлюбу.

Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний договір.

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників фактичних шлюбних відносин в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується) (частина третя статті 65 СК України).

Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення фактичних шлюбних відносин, що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.

Діти у фактичних шлюбних відносинах

При визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі, а мають фактичні шлюбні відносини, виникають певні юридичні питання.

Так, статтею 52 Конституції України та статтею 142 СК України визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік - батьком дитини.

Але, у випадку фактичного шлюбу, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:

  • за заявою матері та батька дитини;

Особисті немайнові права подружжя у фактичних шлюбних відносинах

Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при фактичному шлюбі, і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.

Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Аліменти на утримання одного із подружжя, що перебували у фактичному шлюбі

Виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 СК України ), і у випадку фактичних шлюбних відносин (стаття 91 СК України).

Законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин.

У разі ж фактичного шлюбу законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників фактичних шлюбних відносин, хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини. Проте, надаючи жінці право на утримання під час вагітності, СК України, не містить механізму, як саме це право може реалізовуватися, оскільки, якщо з позовом до суду звернеться законна дружина, то батьком майбутньої дитини буде вважатися законний чоловік, а якщо звернеться жінка, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбу, їй спочатку доведеться знову ж таки доводити факт спільного проживання з чоловіком однією сім’єю без реєстрації шлюбу, від якого вона хоче отримати аліменти.

Крім того, пов’язуючи право на утримання з тривалим проживанням однією сім’єю, СК України не визначає який термін спільного проживання буде визнаватись тривалим. Тобто, в кожному конкретному випадку суд індивідуально визначає чи є підстави для надання утримання чи ні.

Перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі)

Жінка не має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі).

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника має дружина, яка досягла пенсійного віку та має необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та перебувала на утриманні померлого годувальника.

Шлюб має бути оформлений відповідно до законодавства. Сумісне проживання без укладання шлюбу не дає права на призначення даного виду пенсії.

Спадкування у фактичному шлюбі

У спадкуванні є відмінності, які відрізняють фактичний шлюб від зареєстрованого. Фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно, протягом досить тривалого часу.     Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого.                      

Особа, яка прожила у фактичному шлюбі не один десяток років, може отримати мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримати їх зовсім. Після смерті одного із подружжя, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів.

Згідно зі статтею 1264  Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. Навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.

Навіть у цьому випадку, для вступу у спадщину за померлим, з яким проживав у фактичному шлюбі, є складною процедурою, оскільки необхідно тільки через суд доводити факт проживання однією сім’єю як чоловік та дружина.

Корисні поислання