Спадкування за заповітом

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Olena.prykhodko.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Поняття спадкування

Спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкодавець (заповідач) — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. Спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа. Тобто, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (частина перша статті 1234 ЦКУ). Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, так зване підпризначення спадкоємця. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати його спадкове майно. Тобто, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава. Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Поняття заповіту

Заповіт - це односторонній правочин, який вважається дійсним після того, як заповідач в установленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших зацікавлених осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, що ніяк не впливає на дійсність заповіту.
Заповіт - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦКУ). Особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особистістю заповідача, що виключає його складання за допомогою представника чи довірителя.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, а також до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Право на заповіт

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК).

До права на заповіт належить:

  • право заповідача на призначення спадкоємців- заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, яка не може одержати право на спадкування.

Проте, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст.1235 ЦК);

  • право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом - заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, що можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст.1236 ЦК);
  • право заповідача на заповідальний відказ - заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування жилим будинком, квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування жилим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у останніх членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини (ст. 1238 ЦК). Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини (ст.1239 ЦК).

  • право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків - заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети (ст.1240 ЦК);
  • право заповідача на підпризначення спадкоємця - заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме останню або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, передбачена у ст.1222 ЦК ЦК);
  • право заповідача на встановлення сервітуту в заповіті - спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб 1246 ЦК);
  • право заповідача на скасування та зміну заповіту - заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни;

Заповіт є односторонньою угодою, правові наслідки якого настають лише після смерті заповідача. Оскільки при житті спадкодавця складений ним заповіт не покладає на нього будь-яких правових обов'язків стосовно спадкоємців і не створює будь-яких прав для останніх, заповідач вправі в будь-який час його скасувати або змінити.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який складено пізніше, скасовує попередній повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не поновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не поновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст.225, 231 ЦК.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту (ст.1254 ЦК).

Вимоги до заповіту

Зміст:
→ склад спадкового майна: все, що належить спадкодавцю, майно чи певна його частина або перелік майна, який зазначений у заповіті;
→ коло спадкоємців за заповітом (або коло спадкоємців за законом, які усуваються заповітом);
→ частина або вид майна (рухоме, нерухоме), що за волею заповідача повинні перейти до кожного із спадкоємців;
→за заповітом майно може бути заповідане тільки у власність (однак заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною)
→ заповідальне розпорядження (за бажанням).
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Форма заповіту:

  • заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;
  • заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч. 4 ст. 207 ЦКУ). Особа, на користь якого заповідається майно, не вправі підписувати його за заповідача. Якщо заповідач неписьменний або сліпий, нотаріус прочитує йому текст заповіту, про що на заповіті робиться відповідна відмітка. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує заповіт. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках;
  • заповідач повинен бути дієздатним на момент укладання заповіту;
  • зміст заповіту не повинен суперечити закону;
  • зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача;
  • заповіт має бути посвідчений приватним або державним нотаріусом, що є необхідною умовою його дійсності, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦКУ.

Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача. За посвідчення заповітів справляється державне мито. Державні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють державне мито у розмірах, установлених чинним законодавством, а приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом і громадянином або юридичною особою (статті 19 і 31 Закону "Про нотаріат").
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках з повною цивільною дієздатністю). Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», ст. 1251 ЦКУ, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. За кордоном посвідчення заповіту здійснюють відповідні консульські установи (ст. 38 ЗУ “Про нотаріат”). В інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріального (ст. 40 ЗУ “Про нотаріат”, ст. 1252 ЦКУ) та посвідчуються при свідках. Дані особи зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів за місцем проживання заповідача.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

  • заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

  • заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків для осіб похилого віку та інвалідів;
  • заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
  • заповіти громадян, які перебувають у пошукових, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
  • заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
  • заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з´єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і службовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;
  • заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі або начальниками слідчих ізоляторів.

Види заповітів

I. Заповіт з умовою: заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), якщо дана умова не суперечить закону або моральним засадам суспільства (не є нікчемною).

II. "Секретний заповіт": заповіт, зі змістом якого не має право ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує (стаття 1249 ЦКУ).
Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту (стаття 1250 ЦК України).

III. Заповіт подружжя: подружжю надано право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належало йому на праві спільної сумісної власності. Після смерті одного з подружжя частка у праві спільної сумісної власності переходить до подружжя, який пережив, а нотаріус накладає заборону на відчуження, зазначеного у заповіті, майна.
Накладення заборони на майно після смерті одного із подружжя може порушити права так званих обов'язкових спадкоємців, які незалежно від змісту заповіту, мають право на певну частку. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
Водночас, подружжя володіє не лише спільним сумісним майном, а і певним майном, яке належить йому на праві приватної власності. Спільний же заповіт подружжя не охоплює всього належного на праві власності майна, тому кожен із подружжя повинен скласти ще й заповіт, в якому визначити долю такого майна на випадок свої смерті.
Розірвання шлюбу припиняє статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя, у зв'язку з цим розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя (ст. 1243 ЦКУ) позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред'явлення відповідного позову. У цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах.

Визнання заповіту недійсним

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.