Процес доказування та збирання доказів у кримінальному провадженні

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Natalia.zaitseva.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Сутність доказування у кримінальному провадженні

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (частина друга статті 91 КПК України).
Кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

  1. подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
  2. винуватість особи у вчиненні цього правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення);
  3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
  4. обставини, що вливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
  5. обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або (частина перша статті 91 КПК України).

Процес доказування, під час якого відбувається відтворення реальної картини події правопорушення, з'ясування її суті (опанування достовірними знаннями про юридично значимі факти), супроводжується прийняттям відповідних процесуальних рішень. Крім цього, він складається з комплексу процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи:

висунення версії (обґрунтоване припущення щодо окремого факту або групи фактів, які мають або можуть мати значення для кримінального провадження і пояснення про походження цих фактів, їх зв'язок між собою та зміст, що слугує цілям встановлення об'єктивної істини). У системі доказування висунення версій найбільш характерне для початкової стадії провадження, пов'язаної з розкриттям правопорушення та викриттям осіб, винних у його вчиненні (у кожному провадженні є щонайменше дві версії);

збирання доказів (діяльність сторін із пошуку та виявлення носіїв доказової інформації стосовно події правопорушення, пов'язаних з нею обставин, вилучення та фіксації (закріплення) цієї інформації, а також вжиття заходів до її збереження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК України.

Докази можуть бути:

  • залежно від відношення до предмета доказування:
  1. прямі (безпосередньо вказують на саму кримінально-правову дію, час, місце, спосіб її вчинення, на того, хто її вчинив, і на особу потерпілого);
  2. побічні (непрямі) (вказують на обставини, із яких можна зробити висновок про інші факти, що встановлюються у кримінальному провадженні);
  • за джерелом формування:
  1. первинні (наприклад, показання свідка, який був очевидцем вчинення кримінального правопорушення, оригінал документа);
  2. похідні (наприклад, копії документів, виготовлені на місці події, відбитки слідів тощо);
  • стосовно предмета обвинувачення:
  1. обвинувальні (докази, які вказують на обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення певною особою або обтяжують її покарання);
  2. виправдувальні (докази, що спростовують вчинення кримінального правопорушення певною особою або пом’якшують її покарання);
  • за процесуальною формою:
  1. показання;
  2. речові докази;
  3. документи;
  4. висновки експертів.

перевірка доказів (проводиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, проведення додаткових слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій з метою пошуку нових доказів, підтвердження або спростування раніше зібраних доказів);

оцінка доказів (здійснювана в логічних формах розумова діяльність суб'єктів кримінального процесу, які за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення) (стаття 94 КПК України).

Суб'єкти доказування у кримінальному провадженні

Суб'єктів доказування умовно можна поділити на дві групи:

  • службові особи правоохоронних органів, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати й використовувати докази: слідчий, керівник органу досудового розслідування, оперативні й інші підрозділи правоохоронних органів, прокурор - відповідно до наданої компетенції;
  • зацікавлені особи - учасники кримінального провадження, які мають право брати участь у доказуванні: підозрюваний, обвинувачений, захисник, їх законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані у результатах вирішення кримінального провадження.

Процесуальний порядок збирання доказів сторонами кримінального провадження

Слідчий, прокурор, працівник оперативного підрозділу, виявляючи у процесі слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій належну до провадження інформацію (ідеальні чи матеріальні сліди правопорушення) та фіксуючи її у процесуальних актах, - формують процесуальні джерела доказів (частина друга статті 84 КПК України).

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, передбачених КПК України.

Водночас сторона захисту та потерпілий нарівні зі стороною обвинувачення наділені правом на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів (відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок), отриманих шляхом витребування їх від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб (сторона захисту може витребувати лише копії документів), а також здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (стаття 93 КПК України).

Ініціювання збирання доказів стороною захисту

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, виконання інших процесуальних дій, передбачених КПК України, здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються згідно зі статтею 220 КПК України.

Зазначене клопотання слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання та задовольнити за наявності на те підстав. Постанова слідчого (прокурора) про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена слідчому судді особою, якій відмовлено в задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги подальшому оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу може бути подано під час підготовчого судового засідання (пункт 7 частини першої статті 303, частина третя статті 307, частина третя статті 309 КПК України).

Крім цього, сторони кримінального провадження, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб, за їхньою згодою, пояснення, які не є джерелом доказів (частина восьма статті 95 КПК України). Ці пояснення можуть використовуватися стороною захисту (потерпілим) в обґрунтування своїх доводів при заявленні клопотань, впливаючи на результати вирішення цих клопотань слідчим та прокурором.

Основним засобом збирання доказів є слідчі (розшукові) дії, спрямовані на отримання нових або перевірку вже отриманих доказів (частина перша статті 223 КПК України). Слідчі (розшукові) дії мають детально регламентовану законом процесуальну форму, дотримання якої надає певні гарантії одержання достовірних доказів у кримінальному провадженні.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи яких не підлягають розголошенню (за винятком випадків, передбачених статтею 253 КПК України). І хоча порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не має чітко визначеної процесуальної форми, їх результати, отримані з дотриманням прав людини, можуть використовуватись у доказуванні на тих самих підставах, що й результати інших слідчих (розшукових) дій у цьому провадженні (частина перша статті 256 КПК України).

За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (за винятком огляду місця події у невідкладних випадках чи здійснення розслідування на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України) та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування (за винятком доручення суду згідно з частиною третьою статті 333 КПК України).

Будь-які слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими (частина третя статті 214, частина восьма статті 223, стаття 219 КПК України).

Зберігання речових доказів слідчим, прокурором здійснюється у встановленому порядку.

Див. також