Порядок та умови створення особистого селянського господарства

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Загальні положення

Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (стаття 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

Таким чином, особисте селянське господарство не є підприємницькою діяльністю (тобто існує без мети отримання прибутку), однак існує можливість продажу надлишків продукції на ринках або іншим фізичним, юридичним особам.

Створення особистого селянського господарства та його учасники

Якогось певного порядку реєстрації особистого селянського господарства чинним законодавством не передбачено, відповідно, відсутній окремий порядок реєстрації членів особистого селянського господарства. Таким чином, якщо особа (або хтось із членів її сім’ї) має у власності або користуванні земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства – то вона вважається членом особистого селянського господарства. Тобто, у даному випадку необхідно лише стати на облік в органах місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Крім того, брати участь в особистому селянському господарстві мають право лише особи, які перебувають в сімейних ( батько, мати, дитина) чи родинних (тітка, брати, сестри тощо).

Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Детальніше див. "Права та обов'язки членів особистого селянського господарства"

Облік особистих селянських господарств

Відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" такі господарства хоч і не потребують реєстрації та створення юридичної особи, проте підлягають обліку.

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки відповідно до Порядку обліку господарств селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 квітня 2017 року № 572 "Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами".

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні та міські ради за такими формами первинної облікової документації: формою № 1 “Облікова картка об’єкта погосподарського обліку” (далі – форма № 1) та формою № 3 “Список осіб, яким надані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель міських поселень” (далі – форма № 3), які затверджені наказом Державної служби статистики України від 24 листопада 2015 року № 340 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації для сільських, селищних та міських рад".

Форму № 1 використовують для обліку особистих селянських господарств сільські, селищні, міські ради, на території яких розташовані сільські населені пункти, форму № 3 – міські, а також селищні ради в частині міських поселень.

Форму № 1 заповнюють на підставі суцільних обходів домогосподарств і опитування населення в період з 01 по 18 січня кожного року, наявних документів, зокрема паспортів, свідоцтв, земельно-кадастрової документації, правовстановлюючих документів, письмових заяв і усних повідомлень громадян.

У разі ведення форми № 1 лише в електронному вигляді громадянин підтверджує власне волевиявлення вести або припинити ведення особистого селянського господарства шляхом надання уповноваженій особі сільської, селищної, міської ради відповідної письмової заяви. У разі ведення форми № 1 у паперовому вигляді дані до неї вносяться на основі усного повідомлення чи письмової заяви громадянина на його вибір.

Форму № 3 заповнюють на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність та користування для ведення особистого селянського господарства, земельно-кадастрової документації, письмових заяв і усних повідомлень громадян.

У разі ведення громадянином особистого селянського господарства для його обліку у формах № 1 і № 3 зазначаються:

  1. прізвище, ім’я, по батькові особи, якій була надана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства;
  2. площа земельної ділянки, яка належить цій особі або перебуває в її користуванні в межах сільської, селищної, міської ради;
  3. прізвище, ім’я, по батькові осіб, які разом з нею ведуть особисте селянське господарство;
  4. назва і дата документа, який засвідчує право власності або право користування цією земельною ділянкою;
  5. дата припинення ведення особистого селянського господарства (у випадках, передбачених статтею 11 Закону України “Про особисте селянське господарство”);
  6. адреса реєстрації місця проживання особи, якій надано земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (у формі № 3).

Протягом року сільські, селищні, міські ради систематично здійснюють відповідні записи про зміни, що відбуваються у веденні особистого селянського господарства: зміни членства в особистому селянському господарстві, зміни в складі та розмірах площ земельної ділянки/ земельних ділянок, їхньої оренди тощо із зазначенням дати і причин змін та за потреби з посиланням на документи, що засвідчують ці зміни.

Земельні ділянки особистих селянських господарств

Особа, яка здійснює особисте селянське господарство має право на отримання у власність чи користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Відповідно до Земельним кодексом України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Законодавством передбачений порядок безоплатного отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га.

Детальніше див. "Порядок виділення земельної ділянки в натурі під особисте селянське господарство"

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону України "Про особисте селянське господарство").

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Припинення ведення особистого селянського господарства

Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

  1. рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;
  2. якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;
  3. припинення прав на земельну ділянку згідно із Земельним кодексом України.

У разі рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності або якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення, або в разі припинення прав на землю згідно із Земельним кодексом України сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки, наданої для особистого селянського господарства, вилучають таке господарство з обліку особистих селянських господарств.

Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом або судом.

Див. також