Надання довідок громадянам про членство в особистому селянському господарстві

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Koliadzhyn.mariia.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальні положення

Відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Особисте селянське господарство не є підприємницькою діяльністю (тобто існує без мети отримання прибутку), однак існує можливість продажу надлишків продукції на ринках або іншим фізичним, юридичним особам. Особисте селянське господарство— це господарська діяльність, яка здійснюється без створення юридичної особи.

Якогось певного порядку реєстрації особистого селянського господарства чинним законодавством України не передбачено, відповідно, відсутній окремий порядок реєстрації членів особистого селянського господарства. У даному випадку необхідно лише стати на облік в органах місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки.

Крім того, брати участь в особистому селянському господарстві мають право лише особи, яка перебувають в сімейних (батько, мати, дитина) чи родинних (тітка, брати, сестри тощо) відносинах.

Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Див. додатково: Порядок та умови створення особистого селянського господарства

Надання довідок про членство в особистому селянському господарстві

Як правило, довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства подається особами з метою реєстрації у службі зайнятості як безробітного.

Стаття 8 Закону України "Про особисте селянське господарство" встановлює, що члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Для надання статусу безробітного членами особистого селянського господарства, для яких така робота була основною (крім осіб, які закінчили або припинили навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти), звільнилися із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і вперше приймаються на роботу та звернулися для реєстрації до центру зайнятості протягом шести місяців з дня закінчення або припинення навчання чи звільнення із служби), - також подається довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцезнаходженням земельної ділянки (підпункт 2 пункту 18 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792).

Ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до центру зайнятості, він провадив лише таку діяльність чи одночасно перебував у трудових відносинах або був зайнятим згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" менше шести місяців.

Зазначену довідку не подають члени особистого селянського господарства, які:

Отримання довідки

Якщо людина зареєстрована за місцем розташування земельної ділянки, але не займається веденням господарської діяльності, вона має право вийти із членів особистого селянського господарства.

Для припинення ведення особистого селянського господарства особа має надати уповноваженій особі сільської, селищної, міської ради відповідну письмову заяву або усне повідомлення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 квітня 2017 року № 572, у графі "Відмітка про ведення особистого селянського господарства", що складається з двох частин "ведеться" і "припинено", для громадян, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також осіб, які перебувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно проживають з особою, якій надана земельна ділянка з відповідним цільовим призначенням, фіксується їхнє волевиявлення вести (брати участь, бути членом особистого селянського господарства) або припинити ведення особистого селянського господарства шляхом проставлення у відповідній частині графи підпису члена особистого селянського господарства із зазначенням дати.

Після виходу із членів особистого селянського господарства, оформленого відповідно до норм чинного законодавства, таким особам може бути видана довідка, що вони не являються членами особистого селянського господарства.

Для отримання зазначеної довідки особа може звернутися сільської, селищної, міської ради з відповідною заявою (зразок).

До заяви додаються:

  1. копія паспорта;
  2. копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків;
  3. документ, що підтверджує повноваження представника (якщо заява подається через уповноважену особу).

При подачі копій документів обов’язкове пред’явлення їх оригіналів.

Оскарження відмови у наданні довідки

У разі, якщо відповідний орган місцевого самоврядування неправомірно відмовив у наданні довідки про те, що особа не являєтеся членом особистого селянського господарства, таку відмову необхідно оскаржити у судовому порядку.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів громадян. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.

Див. також