Особисті немайнові права фізичної особи

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Версію затверджено Maryna.shapoval.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

  1. Конституція України
  2. Конвенція про права дитини
  3. Загальна декларація прав людини
  4. Конвенція про захист прав людини і основних свобод
  5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
  6. Цивільний кодекс України
  7. Сімейний кодекс України

Поняття особистих немайнових прав. Зміст особистого немайнового права

Поняття особистого немайнового права в Цивільному кодексі України визначається через перелік ознак, визначених у статті 269 Цивільного кодексу України, а саме:

  • особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом;
  • особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту;
  • особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою;
  • фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;
  • особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Зміст особистого немайнового права передбачений ст. 271 Цивільного кодексу України.
Під змістом особистого немайнового права розуміють можливість вільно визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, виключаючи будь-яке втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом.

Види особистих немайнових прав

У Цивільному кодексі України всі особисті немайнові права, залежно від цільового призначення, поділяються на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи та особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих немайнових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм належать за законом. ( ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України).
Так, різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові інститути:

  • права на немайнові блага, втілені у самій особистості;
  • право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров'я;
  • право на недоторканність особистого життя.

За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифікувати на:

  • особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистості (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);
  • особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторканності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця проживання тощо);
  • особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна таємниця, невтручання у приватне життя, честь і гідність).

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідно до (глави 21 Цивільного кодексу України), слід відносити:

Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 Цивільного кодексу України слід відносити:

Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, не є вичерпним.

Здійснення особистих немайнових прав

Під здійсненням особистих немайнових прав розуміють одну із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридично значущі діяння (дії або бездіяльність) безпосередньо або через інших осіб, трансформує об’єктивно існуюче право у вигляді норм права в право суб’єктивне у вигляді створених для себе прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 272 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, а в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Крім того, фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 273 Цивільного кодексу України органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав. У свою чергу, юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов’язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов’язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені, а також сама діяльність юридичних та фізичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Особлива увага при здійсненні особистого немайнового права приділяється межам його здійснення. Так, ст. 274 Цивільного кодексу України закріплює, що обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, установлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею (наприклад, ст. 64 Конституції України встановлює, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть установлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції тощо). Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, установлених Цивільним кодексом України та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Отже, здійснення суб’єктивного особистого немайнового права можливе за наявності в особи цього права; особа може його здійснювати на власний розсуд, добровільно; крім його безпосереднього носія воно може здійснюватися також іншими особами, повноваження яким надано на підставі закону; зводиться до поведінки з реалізації передбачених цим правом можливостей у дійсність у межах, встановлених законом; можливе у вигляді певної поведінки.

Захист особистих немайнових прав

Умовою нормального здійснення фізичною особою особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист. Так, ст. 275 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Захист особистого немайнового права здійснюється способами, установленими главою 3 Цивільного кодексу України та іншим способом відповідно до змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення.

До змісту права фізичної особи на захист особистих немайнових прав відносять такі правомочності:

  • вимагати не порушення цих прав;
  • вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
  • вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Під способом захисту цивільних прав розуміють систему заходів, що спрямовані на захист і недоторканність власності та вільне здійснення суб’єктивних цивільних прав. Способи захисту поділяються на: загальні та спеціальні.

Загальні способи захисту сформульовані в ст. 16 Цивільного кодексу України (визнання особистого права, якщо воно порушується чи оспорюється; припинення дій, що порушують особисте право; визнання правочину недійсним тощо).

Загальні способи захисту характеризуються тим, що в законі конкретизується, до яких правовідношень їх можна застосувати; апріорі вважається, що коло таких випадків є невичерпним.

Спеціальні способи захисту особистих немайнових прав встановлюються законодавцем лише в точно визначеній сфері суспільних правовідносин. Так, наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої (право на повагу до гідності та честі тощо) порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України) та вимагати припинення публічного показу фото-, кіно-, теле- чи відеоплівки (ч. 2 ст. 307 Цивільного кодексу України) тощо.

Цивільний кодекс України в ст. 94 встановлює, що особистими немайновими правами володіють і юридичні особи (право на недоторканність ділової репутації, таємницю кореспонденції, на інформацію та інші права). Свої особисті немайнові права юридичні особи захищають відповідно до глави 3 Цивільного кодексу України.

Різноманітність способів захисту особистих немайнових прав передбачає необхідність їх класифікації. Так, виділяють чотири групи способів захисту особистих немайнових прав:

  • способи, застосовувати які може лише суд (визнання права, визнання оспорюваного правочину недійсним, визнання недійсним акта державного органу чи органу місцевого самоврядування);
  • способи, які застосовуються не тільки судом, але й державними органами, що наділені повноваженнями щодо захисту цивільних прав в адміністративному порядку (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення);
  • способи, що можуть бути використані стороною правовідношення як за допомогою суду, так і самостійно (відшкодування збитків, стягнення неустойки);
  • самозахист, захист цивільних прав без участі суду.

До спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить:

  • поновлення порушеного особистого немайнового права;
  • спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту;
  • заборону поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права.

Захист особистих немайнових прав поряд із нормами цивільного права забезпечується нормами кримінального, трудового, адміністративного та господарського законодавства.
Так, наприклад, Кримінального кодексу України в розділі 2 "Злочини проти життя та здоров’я особи" містить норми, що спрямовані на захист особистих немайнових прав особи: умисне вбивство (ст. 115), доведення до самогубства (ст. 120), катування (ст. 127) тощо.
Об’єктом вказаних злочинів є нематеріальні блага (життя, здоров’я фізичної особи).

Адміністративне законодавство захищає особисті немайнові права шляхом встановлення адміністративної відповідальності за такі правопорушення як: виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містять хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст. 42-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) тощо.