Обмеження прав у зв'язку з допуском та доступом до державної таємниці

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Загальна інформація

Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України врегульовані Законом України "Про державну таємницю".

Державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (стаття 1 Закону України "Про державну таємницю" (далі - Закон).

Звід відомостей, що становлять державну таємницю - акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю у визначених Законом сферах.

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

Допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Дія Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи, в тому числі територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворені як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади без статусу юридичної особи, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян (далі - державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації), що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці (частина перша статті 3).

Обмеження прав у зв'язку з допуском та доступом до державної таємниці

Статтею 28 Закону визначено, що громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:

  • не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
  • не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;
  • не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;
  • виконувати вимоги режиму секретності;
  • повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України;
  • додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.

Статтею 29 Закону установлено, що громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Також, пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 Закону, а саме виїзд з України громадянина України, який обізнаний з відомостями, що становлять державну таємницю України, може бути не дозволено у випадках, передбачених Законом.

Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрація Державної прикордонної служби України).

Обмеження повинні бути доведені до відома громадян власником або уповноваженим ним органом, керівником навчального закладу, командуванням військової частини під час прийняття на роботу (навчання) та зарахування на військову службу, пов'язаних з допуском до відомостей, що становлять державну таємницю.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 13 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").

На громадянина також поширюються обмеження свободи інформаційної діяльності, що випливають з Закону.

Таким чином, для того щоб стверджувати, що громадянин обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу повинна бути наступна сукупність обставин щодо громадянина:

  1. громадянину було надано допуск до державної таємниці (статті 22-24 Закону);
  2. вказаний допуск до державної таємниці був наданий у порядку, встановленому законодавством;
  3. громадянин надав зобов'язання громадянина України у зв'язку з допуском до державної таємниці;
  4. громадянину було надано доступ до державної таємниці (стаття 27 Закону);
  5. вказаний доступ до державної таємниці був наданий у порядку, встановленому законодавством;
  6. з громадянином був укладений договір, як з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею згідно з наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 08 грудня 1994 року № 44 "Про затвердження Типової форми трудового договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, та Зобов'язання громадянина України у зв'язку з допуском до державної таємниці");
  7. громадянин був реально обізнаний з інформацією, що є державною таємницею;
  8. вказана інформація, з якою громадянин був обізнаний, є державною таємницею, і віднесена до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю;
  9. вказана державна таємниця не є розсекреченою;
  10. з державою, в яку громадянин бажає виїхати на постійне місце проживання, не укладено відповідні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
  11. граничні строки (п’ять років) з часу припинення діяльності громадянином, пов'язаної з державною таємницею, не закінчились.

Див. також