Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Dmytro.perepelytsia.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"
  2. Цивільний кодекс України
  3. Кримінальний кодекс України
  4. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»
  5. Закон України «Про донорство крові та її компонентів»
  6. Закон України «Про захист персональних даних»

Поняття лікарської таємниці

В нормативно-правових актах, у яких зазначаються відомості, що становлять лікарську таємницю, відсутнє чітке визначення цього терміна.

Відповідно до ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я «лікарську таємницю» можливо розуміти інформацію, яка стала відома медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Згідно з ст. 286 Цивільного кодексу України «лікарську таємницю» можливо розуміти як:

  • таємницю про стан здоров'я особи;
  • факт звернення за медичною допомогою;
  • діагноз;
  • інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

У Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» до лікарської таємниці зараховують відомості про реципієнтів, а також осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами в разі смерті.

Згідно із Законом України «Про донорство крові та її компонентів», до лікарської таємниці належать відомості:

  • про перенесені й наявні захворювання особи-донора;
  • про вживання особою-донором наркотичних речовин і властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть сприяти зараженню донора інфекційними хворобами, які передаються через кров і за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежено.

Відповідно до статті 145 "Кримінального кодексу України" під поняттям лікарської таємниці слід розуміти такі відомості:

  • факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя;
  • зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я;
  • результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (Вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним).

Порядок розголошення лікарської таємниці

Відповідно до частини другої статті 39 Основ законодавства про охорону здоров’я батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи).

Також лікарська таємниця може бути розголошена без згоди пацієнта у таких випадках:

  • Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, що живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням або ж людина, що живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не отямиться і не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
  • Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає важким психічним розладом, психіатричної допомоги.
  • Відомості про лікування в наркологічному закладі можуть бути розголошені правоохоронним органам у разі притягнення такої особи до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» до обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки тільки у разі необхідності охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення опіки або лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних і на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю.

Відповідальність за розголошення лікарської таємниці

За незаконне розголошення лікарської таємниці встановлена кримінальна відповідальність (ст. 145 КК України). Так, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Згідно зі ст. 132 КК України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.