Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Закон України "Про дорожній рух"
• Закон України "Про страхування"
• Закон України "Про судовий збір"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 "Про Правила дорожнього руху"
• Постанова Вищого спеціалізованого суду від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки"

Джерело підвищеної небезпеки (поняття та характеристика)

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

За характером та механізмом прояву шкідливих властивостей предмети підвищеної небезпеки прийнято поділяти на:

1. фізинні: а) механічні – автомобілі, річкові і морські судна тощо; б) електричні – обладнання та агрегати системи; в) теплові – парові установки, що перебувають під тиском тощо;
2. фізико-хімічні: радіоактивні об’єкти і матеріали, атомні станції тощо;
3. хімічні речовини: а) отруйні, б) вибухонебезпечні; в) вогненебезпечні;
4. біологічні: а) зоологічні - дикі тварини, службові та бійцівські собаки, б) мікробіологічні – деякі види мікроорганізмів та бактерій.

Ознаки джерела підвищеної небезпеки:

1. джерелом підвищеної небезпеки визнається певна діяльність, що здійснюється в процесі експлуатації конкретного об´єкта;
2. здійснення діяльності пов´язане з використанням, зберіганням або утриманням деяких засобів, речовин, тварин тощо;
3. діяльність створює реальну підвищену небезпеку заподіяння шкоди особі, яка цю діяльність здійснює, та іншим особам;
4. непідконтрольність процесу даної діяльності суб´єкту, який її здійснює.

Ст. 1187 ЦК не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суди, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, мають право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Особи, які зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306).

Також, положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), але також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. При цьому враховується:

• час заподіяння шкоди (чи була заподіяна шкода під час виконання трудових обов’язків, чи в вільний від роботи час);
• правомірність експлуатації (було довірено предмет підвищеної небезпеки працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків або він самовільно неправомірно використовував його у особистих цілях).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3 і 4 ст. 1187 ЦК України) (п. 6 Постанова Вищого спеціалізованого суду від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ч. 3 ст. 1187 ЦК України) .

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК України).

Умови настання відповідальності

  Наявність шкоди є першою та обов'язковою умовою покладення відповідальності за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
  Причинний зв'язок - це важлива умова покладання відповідальності за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Правильне визначення причин шкоди дає змогу встановити коло відповідальних осіб, а також сприяє визначенню меж їх відповідальності.

Шкода, заподіяна фізичним або юридичним особам джерелом підвищеної небезпеки, має бути відшкодована організацією чи громадянином, діяльність яких пов'язана з небезпекою для оточення, якщо останні не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).

Майнова відповідальність (в тому числі і моральна) за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, повинна наставати як при цілеспрямованому його використанні, так і при мимовільному прояві його шкідливих властивостей (наприклад, у разі заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). У випадку порушення зобов'язання моральна шкода може бути відшкодована лише тоді, коли це встановлено договором або законом (ст. 611 ЦК України). Зокрема, можливість відшкодування моральної шкоди передбачена у відносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

УВАГА! Транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди) (постанова Верховного Суду України від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20)

Звільнення від відповідальності

Законодавство України передбачає коло обставин, наявність яких може звільнити заподіювача шкоди від обов'язку відшкодування її або зменшити обсяг. Підставою звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодувати завдані потерпілому збитки є юридичні факти, з якими норми права пов'язують повне звільнення від названого обов'язку або зменшення обсягу відшкодування. Підстави звільнення особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодування:

• юридичні факти, які повністю звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: непереборна сила, умисел потерпілого та в деяких випадках неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки (дія має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає непідконтрольним та шкідливим. Для звільнення від відповідальності необхідно довести неможливість відвернення шкоди за даних обставин засобами, що має у своєму розпорядженні відповідальна особа) (стаття 1187 ЦК України);

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.

• юридичні факти, що частково звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відшкодування збитків: груба необережність потерпілого та майновий стан заподіювача шкоди (дії, якими навмисно створено та реалізовано аварійну ситуацію. Здебільшого причиною таких дій потерпілого є сильне алкогольне чи наркотичне сп'яніння або психічний стан (наприклад, викликаний сильною душевною травмою). При цьому звільнення від відповідальності заподіювана шкоди повинно відбуватися незалежно від мотивів умисної поведінки потерпілого (ст. 1193 ЦК України)
  

Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

  Крім цього, судом може бути зменшено розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки

Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (ст. 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК України, а саме:

1. шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним;
2. не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини;
3. за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного);
4. у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоду, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їх вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).

Судова практика

Постанова ККС ВС від 28 травня 2019 року у справі № 672/1537/17 (оскільки між власником транспортного засобу – джерела підвищеної небезпеки та водієм, який керував цим транспортним засобом на підставі цивільно-правової угоди, не встановлено наявності трудових відносин, правові підстави для відшкодування заподіяної шкоди власником транспортного засобу відсутні);

Постанова КЦС ВС від 4 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов’язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм);

Постанова КЦС ВС від 5 серпня 2020 року у справі № 456/881/17 (передача з власної волі транспортного засобу його власником особі, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, не є обставиною, яка покладає на такого власника тягар відповідальності за шкоду, яка настала внаслідок керування транспортним засобом особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння);

Постанова КЦС ВС від 20 вересня 2023 року у справі № 205/3766/20 (якщо особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, заволоділа транспортним засобом внаслідок недбалого ставлення його власника до використання та зберігання автомобіля, обов’язок із відшкодування завданої шкоди покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки та винуватця ДТП спільно);

Постанова КЦС ВС від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц (шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується на безумовній підставі, навіть, у випадку наявності вини потерпілого. Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, не настає лише у випадку непереборної сили чи умислу потерпілого).

Див. додатково

• Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі
• Відшкодування моральної шкоди
• Відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
• Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки