Відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Olena.prykhodko.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Правові підстави відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП

Спори, що виникають з відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), розглядаються судами за загальними правилами підсудності. Однак, у відповідності до ст. 28 ЦПК України, право пред’явити такий позов мають особи й за зареєстрованим своїм місцем проживання або перебування чи за місцем завдання шкоди.

За загальними правилом, суб’єктний склад сторін у спорах цієї категорії такий:

  • самі учасники ДТП;
  • володільці-користувачі транспортних засобів;
  • власники джерел підвищеної небезпеки, з якими винні особи перебували в трудових відносинах;
  • страхові компанії, з якими власники транспортних засобів перебували в договірних відносинах;
  • особи, з вини яких сталася ДТП, відшкодування за якою було проведено страховими компаніями;
  • треті особи, як правило водії, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

В таких спорах позивачами можуть виступати як фізичні та юридичні особи, яким завдано матеріальної шкоди, зокрема власники та володільці майна, а також фізичні особи, яким завдано моральної шкоди. Відповідачами ж виступають: володільці (власники) транспортних засобів; винні особи — володільці (власники) транспортних засобів; винні особи, які не на відповідній правовій підставі заволоділи транспортним засобом; власники (володільці) транспортних засобів, недбалість яких сприяла неправомірному заволодінню; роботодавці (володільці, власники транспортних засобів) — за шкоду, завдану їхніми працівниками під час виконання трудових обов’язків; страхова компанія — за майнову шкоду, завдану застрахованою особою; батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, чоловік (дружина) у випадках, визначених ст.ст. 1178, 1179, 1183, 1186-1188 ЦК України.

Відповідальність за завдання майнової шкоди внаслідок ДТП

Відповідальність за завдання майнової шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку визначено ч.2 ст.1187 ЦК України. Відповідальність, у таких випадках, несе винна особа, яка є водієм автомобіля чи особа, яка керувала таким автомобілем і з вини такої сталася ДТП. У відповідності до п.2.2 Правил дорожнього руху, якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на такий, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.

Виняток із цього правила передбачено чч.3, 5 ст.1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядчик тощо), звільняється від обов’язку відшкодування майнової шкоди, завданої транспортним засобом у випадках незаконного заволодіння автомобілем третьою особою, завдання майнової шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. Вказані випадки повинні бути підтверджені належними доказами (матеріалами кримінального провадження, якими встановлено обставину незаконного заволодіння третьою особою транспортним засобом; іншими матеріалами, що підтверджують дію непереборної сили або умисел потерпілої особи), про що обов’язково має бути зазначено в мотивувальній частині судового рішення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки не несе відповідальності за завдану шкоду потерпілим особам, якщо вона керувала транспортним засобом у зв’язку з виконанням трудових обов’язків. Така особа, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише в порядку регресу відповідно до ст.1191 ЦК України.

Наявність трудових відносин між володільцем та особою, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки має підтверджуватись відповідними доказами, зокрема документами, підтверджують наявність трудових відносин тощо). На виникнення зобов’язання володільця (власника) джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування заподіяної ним майнової шкоди впливають обставини, такі як в який саме час було заподіяно шкоду (під час виконання трудових чи службових обов’язків); чи було джерело підвищеної небезпеки надано працівникові в процесі виконання ним трудових обов’язків чи він самовільно, неправомірно використав його в особистих цілях.

Як визначено у п.8 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (зі змінами), за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Тому норми ст.1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

У будь-якому випадку при поданні позову про відшкодування майнової шкоди володільцем (власником) транспортного засобу слід обов’язково з’ясовувати, чи була застрахована у установлено законом порядку його відповідальність страховим полісом на момент завдання шкоди. Якщо так, необхідно залучати страховика до участі у розгляді справі.

Застосування вироку, що набрав законної сили, або постанови в справі про адміністративне правопорушення внаслідок ДТП

Під час розгляду справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої постановлено вирок, що набрав законної сили, або винесено постанову в справі про адміністративне правопорушення, це судове рішення є обов’язковим для суду лише щодо з’ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Відтак, розглядаючи спір, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може тільки вирішувати питання про розмір відшкодування. На підтвердження висновку суду щодо розміру збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також навести докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад урахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

Доводити відсутність своєї вини відповідно до вимог ч.2 ст.1166 ЦК України має заподіювач шкоди, а не позивач, хоча він й не позбавлений цього права. Положення ч.3 ст.61 ЦПК України фактично позбавляють особу, вину якої встановлено вироком у кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, можливості спростувати наявність такої вини. Проте вказана процесуальна норма не дає підстав за будь-яких обставин уважати невинною в ДТП особу, відносно якої не порушувалося кримінальне провадження та не складався протокол про адміністративне правопорушення. У цьому випадку вину такої особи може бути підтверджено чи спростовано іншими належними й допустимими доказами, передбаченими ст.57 ЦПК України, зокрема висновком судової автотехнічної експертизи, письмовими доказами тощо. У випадку встановлення вини особи в ДТП постановою про притягнення до адміністративної відповідальності ця особа не позбавлена права доводити протиправність дій інших учасників ДТП та причинний зв’язок цієї протиправності із завданою шкодою.

Відшкодування шкоди в порядку часткової відповідальності

Визначаючи ступінь вини заподіювачів шкоди в процентному відношенні, суд має враховувати всі обставини, пов’язані із завданням майнової шкоди, зокрема форму вини щодо порушення ПДР. Частиною 2 ст.1188 ЦК України встановлено, що в тих випадках, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані відшкодувати її незалежно від їхньої вини. Відповідно до ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими особами.

Пасажир транспортного засобу підпадає під категорію «інші особи», яким завдано шкоди внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки. Отже, якщо при зіткненні кількох автомобілів постраждав пасажир або пішохід, обов’язок компенсувати потерпілому шкоду покладається на всіх володільців (власників) джерел підвищеної небезпеки солідарно, незалежно від їхньої вини.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п.3 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 «шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам».

 Відповідно, розмір компенсації шкоди встановлюється законом або домовленістю сторін, а в разі наявності спору між сторонами — судом.

Право на відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП

Майнова шкода, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, регулюється гл.82 ЦК України. Також, роз’яснення з цього приводу наведено у постанові Пленуму ВС від 27.03.92. відповідно до правових норм при визначенні розміру майнової шкоди слід враховувати розмір такої шкоди, спричиненої майну або особистим немайновим правам потерпілих осіб. Під шкодою, що має бути відшкодована, слід розуміти втрату або зменшення блага потерпілих осіб внаслідок порушення їхніх прав або втрату нематеріальних благ (життя, здоров’я тощо).

У відповідності із ч.1 ст.1195 ЦК України у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я потерпілі особи мають право на відшкодування їм заробітку (доходу), втрачених «внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності», а також на відшкодування «додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо».

Розмір шкоди, завданої смертю потерпілих осіб, відшкодовується за правилами ст.ст.1200—1201 ЦК України. Відповідно до таких таке право «мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті», та особа, «яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника».

Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник, відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України та/або особи, які мають речове право на чуже майно (ст.396 ЦК України).
Вирішуючи питання про компенсацію шкоди, завданої майну потерпілої особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої, слід звернути увагу на положення ст.1192 ЦК України, згідно з якої «з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі».

Відшкодування шкоди, пов’язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано ст.30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» (з відповідними змінами). Згідно з такою «транспортний засіб уважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно не обґрунтованим. Ремонт вважається економічно не обґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП». На залишки транспортного засобу отримує право страховик чи Моторне транспортне страхове бюро.

Положення цієї норми на підставі ст.8 ЦК України повинні застосовуватися при компенсації шкоди не тільки страховиком, а й іншими особами, які несуть відповідальність за її заподіяння. У цьому випадку обов’язок доведення розміру майнової шкоди лежить на позивачеві, а експертиза призначається судом тільки за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів слід брати до уваги при оцінці розрахунку майнової шкоди, заподіяної транспортному засобу внаслідок ДТП, які викладені у висновках автотоварознавчих експертів і розрахунках страхових відшкодувань, здійснених страховиками.‎