Припинення права власності на земельну ділянку

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України (ЦК України)
• Земельний кодекс України (ЗК України)
• Закон України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"
• Закон України "Про заставу"
• Законом України "Про іпотеку"

Загальна характеристика права власності на земельну ділянку

Право на земельну ділянку – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельне законодавство ввело норми, що визначають специфіку реалізації правомочностей в земельних відносинах.

Правомочності володіння дають можливість володіти землею на основі закону, тобто мати її на балансі, визначати земельну ділянку як частину свого господарства. Крім того, власник на підставі цього права може вимагати повернення землі з будь-якого незаконного володіння.

Користування дає можливість вилучати із землі корисні властивості. Власник може використовувати землю так, як буде вважати за потрібне, але в межах цільового призначення земельної ділянки. Власник не має права самовільно змінити цільове призначення використання землі.

Правомочність розпорядження проявляється в тому, що власник на свій вибір може продати, подарувати, обміняти, успадкувати, здати в оренду, закласти земельну ділянку, тобто на основі і в порядку, передбаченому законом, визначити її долю.

Суб’єкти та форми права власності на землю

Законодавцем визначені наступні суб'єкти та відповідні форми прав власності на землю, а саме:

1. громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;
2. територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
3. держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку

Глава 22 ЗК України визначає підстави, порядок і механізм припинення прав на землю як для юридичних осіб, так і для громадян.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
1	добровільна відмова власника від права на земельну ділянку
2	смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця
3	відчуження земельної ділянки за рішенням власника
4	звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора
5	відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб
6	конфіскація за рішенням суду
7	невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом

♦ Добровільна відмова власника земельної ділянки від права приватної власності на землю проводиться за його письмовою заявою і тільки на користь держави чи територіальної громади.

У разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку, яка підлягає нотаріальному посвідченню. При добровільній відмові від права приватної власності на землю передача земельної ділянки державі чи територіальній громаді проводиться безкоштовно.

♦ Власник земельної ділянки може за своїм власним рішенням відчужити земельну ділянку. Відчуження може бути в результаті продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

♦ Право власності може бути припинене також у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця.

♦ Разом з тим відчуження земельної ділянки чи права на неї може бути і примусовим. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку.

Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку (статті 143 ЗК України):

• використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або способами, які суперечать екологічним вимогам та вимогам охорони культурної спадщини;
• неусунення допущених порушень законодавства в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру).

Статтею 144 ЗК України встановлений порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, згідно з яким у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк.

Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

♦ Підставою для припинення права приватної власності землі може слугувати відчуження (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Такі підстави визначені Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

♦ Власника земельної ділянки за рішенням суду можуть позбавити права власності на земельну ділянку у разі звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора. Це може відбутись у разі, коли власник земельної ділянки (права на земельну ділянку) передав свою власність у заставу згідно зі статте 133 ЗК України та Закону України «Про заставу», чи отримав під свою власність іпотечний кредит, згідно з Законом України «Про іпотеку», і не виконав забезпеченого заставою зобов’язання чи не виконав забезпеченого іпотекою зобов’язання, а кредитор (заставодержатель чи іпотекодержатель) звернувся до суду з метою одержання задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна чи за рахунок предмета іпотеки.

♦ Земельна ділянка чи речове (майнове) право на неї можуть бути конфісковані за рішенням (вироком) суду відповідно до закону.

♦ Іноземні особи та особи без громадянства у випадку не відчуження ними земельної ділянки у встановлений строк у випадках, визначених ЗК України, за рішенням суду також позбавляються права власності на земельні ділянки.

Увага! У разі продажу власного будинку, будівлі чи споруди, які розташовані на земельній ділянці, громадянин втрачає право користування цією земельною ділянкою (її частиною), що виділена та призначена для їх обслуговування.

Судова практика

• Рішення Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19

Див. також

• Звернення стягнення на предмет застави
• Примусове відчуження земельних ділянок та інших об'єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності
• Викуп земельних ділянок та інших об’єктів нерухомого майна для суспільних потреб
• Право іноземців/осіб без громадянства на землі сільськогосподарського призначення в порядку спадкування
• Конфіскація земельної ділянки