Договір міни земельної ділянки

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття договору міни

Відповідно до статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Набуття права власності на земельні ділянки

Згідно зі статтею 131 Земельного кодексу України  громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, купівлі-продажу, дарування, успадкування, довічного утримання та інших цивільно-правових угод з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

Окремо, земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом звернення стягнення на них.

У свою чергу, без згоди суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути обміняні лише на земельні ділянки, розташовані у тому самому масиві земель сільськогосподарського призначення, за правилом, визначеним частиною другою статті 37-1 Земельного кодексу України.

Предмет договору міни

Предметом договору міни можуть бути земельні ділянки, які надані для ведення особистого селянського господарства, присадибні земельні ділянки, ділянки для садівництва, дачного та гаражного будівництва.
Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», що набрав чинності з 1 липня 2021 року, викладено пункт 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України у такій редакції: "До 1 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 Земельного кодексу України земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб".

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

У свою чергу, пунктом 141 Перехідних положень Земельного кодексу України забороняється відчуження та зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, крім передачі їх у спадщину. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або відчуження в інший спосіб земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених цим пунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Тому, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» та зняттям мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, оформлення договору міни землі відповідного цільового призначення, як форма відчуження є можливою - з урахуванням винятків, передбачених Перехідними положеннями Земельного кодексу України.

Вимоги щодо укладення договору міни земельної ділянки

Укладання договорів міни земельних ділянок здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу України з урахуванням вимог, визначених статтею 132 Земельного кодексу України, а саме  угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов'язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Згідно із статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни кожна із сторін зобов'язується пе­редати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Предме­том договору міни можуть бути земельні ділянки, які належать громадянам на праві власності, мають установлені межі та певне місце розташування.

Слід зазначити, статтею 716 Цивільного кодексу України передбачено , що до договорів міни застосо­вуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договори міни земельними ділянками, які укладено з порушенням встанов­леного законом порядку обміну, визнаються недійсними за рішенням суду.

За укладення правочинів з порушенням земельного законодавства грома­дяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог чинного законодавства у договорі про перехід права власності на земельну ділянку зазначається вартість земельної ділянки, що обмінюється.

Визначення вартості земельних ділянок необхідно для того, щоб встано­вити, чи є їх вартість рівноцінною. Також, слід мати на увазі, що це є вимо­гою Цивільного і Земельного кодексів України.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки

Перед укладенням договору міни земельної ділянки проводиться норматив­на грошова оцінка земельної ділянки, яка застосовується для справляння дер­жавного мита при укладенні угод та експертна грошова оцінка земельної ділян­ки, яка застосовується для встановлення дійсної вартості земельної ділянки.

Розробниками технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Міна земельної ділянки на інше майно

Чинний Земельний кодекс України не містить заборони щодо виду товару, на який саме можуть обмінюватись земельні ділянки: тільки на рівноцінні земельні ділянки чи на будь-яке інше майно.

Разом з тим, частина 3 статті 715 Цивільного кодексу України передбачає, що договором міни може бути встано­влена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Поруч з цим, частиною 4 цієї ж статті передбачено можливість обміну майна на роботи (послуги). Це означає, що згідно чинного Цивільного кодексу України земельну ді­лянку можна обміняти на іншу земельну ділянку (не обов'язково рівноцін­ну), будь-який інший товар, роботи (послуги).

Перехід права власності на обмінювані зе­мельні ділянки та/чи інше майно

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто при проведенні міни пе­редбачена одночасність виникнення права власності на обмінювані товари в обох сторін, незалежно від того, хто отримав товар в своє розпорядження ра­ніше. Право власності виникає після останньої за часом передачі товару, а не за першою подією.

Державне мито за нотаріальне посвід­чення договору міни земельної ділянки

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження стягу­ється державне мито у розмірі 1 % від суми договору, але не менше од­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 17 грн.

Від сплати державного мита звільняються лише громадяни, власники зе­мельних часток (паїв), яким виділили в натурі (на місцевості) земельні ділян­ки, при посвідченні договорів міни земельних ділянок (пункт 45 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито»).