Відповідальність медичних працівників

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Olena.prykhodko.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Конституція України 28 червня 1996 року
  2. Цивільний кодекс України 16 січня 2003 року № 435-IV
  3. Кримінальний кодекс України 5 квітня 2001 року № 2341-III
  4. Кодекс законів про працю України
  5. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII
  6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-XII
  7. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III
  8. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 23.12.2010 № 2861-VI
  9. Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII
  10. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР
  11. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III
  12. Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 05.07.2001 № 2586-III
  13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»


Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників

Юридична відповідальність в галузі медицини — форма державного примусового впливу на осіб, які вчинили правопорушення, яка має на меті застосування до них певних санкцій, передбачених чинним законодавством. Крім того, відповідальність настає у разі, якщо лікарська помилка призвела до негативних наслідків для здоров'я особи. Законодавство передбачає, що винна особа має відшкодувати в цьому разі усі майнові та немайнові витрати. В ситуації, коли медичний працівник виконував свої обов'язки належним чином та не передбачав, чи не міг передбачити можливість виникнення (запобігти виникненню) негативних наслідків, він звільняється від відповідальності. У випадках, коли дії чи бездіяльність посадової особи в галузі медицини не спричинили порушення законодавства, прав пацієнта та не призвели до негативних наслідків для здоров'я чи життя, відповідальність не настає.

Види відповідальності

  1. Дисциплінарна - стягнення за дисциплінарний проступок накладається за рішенням керівника медичного закладу ( установи).
  2. Цивільно-правова - наступає за рішенням суду.
  3. Кримінальна - наступає в разі вчинення суспільно небезпечного винного діяння за вироком суду.

Цивільно-правова відповідальність

Настає у випадку скоєння посадовою особою правопорушень щодо майнових та немайнових благ пацієнта. В першу чергу, це життя та здоров’я особи. Основні аспекти настання цивільно-правової відповідальності прописані в Цивільному кодексі України. Цей вид відповідальності поділяється на два види:

  • договірна відповідальність (регулюється гл. 63 ЦКУ та Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII) - настає у випадку порушення медичним працівником умов договору про надання медичних послуг. Законодавство вимагає у цьому випадку, за наявності вини виконавця, відшкодування збитків (моральних та матеріальних) у повному обсязі.
  • делікатна відповідальність настає у випадку неправомірного заподіяння ним шкоди під час виконання своїх професійних обов’язків.

Умови притягнення до відповідальності

  1. доведеного факту протиправного характеру дій чи бездіяльності;
  2. наявності негативного впливу на здоров’я пацієнта;
  3. встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими фактами;
  4. доведення факту вини медика.

Для настання юридичної відповідальності необхідна наявність причинно-наслідкового зв’язку між вчиненням певних дій (бездіяльності) медичного працівника та настанням шкоди для здоров’я пацієнта. Встановлює чи спростовує наявність такого зв’язку судово-медична експертиза. Висновок експертизи встановлює -чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника; чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій); чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта. В останніх двох випадках особа, що заподіяла шкоду, не буде зобов’язана її компенсувати. Приклад- лікар добросовісно та в повній мірі провів обстеження пацієнта, однак виставив невірний діагноз через нетиповий перебіг хвороби;або – під час проведення оперативного втручання хірург пошкодив артерію через розташування її в нетиповому місці.

Презумпція вини

Цивільне законодавство передбачає принцип вини особи, яка заподіяла шкоду при наданні медичної допомоги. Відсутність вини особи стає підставою для звільнення від відповідальності. Саме через цей принцип відсутність вини має довести та особа, яка скоїла правопорушення. Однак цивільне законодавство передбачає винятки з цього правила.

Обставини, які передбачають відшкодування завданої пацієнту шкоди

  • шкода заподіяна за крайньої потреби;
  • шкода заподіяна діяльністю, яка пов’язана зі зберіганням та використанням механізмів, обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин;
  • шкода заподіяна через певні недоліки в товарі чи роботах (наприклад, вказаної недостовірної інформації в інструкції з застосування виробу чи препарату).

Принципи відшкодування шкоди, заподіяної медичним працівником

Відповідно до цивільного права, в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт претендує на відшкодування усіх видів завданої шкоди:

  1. майнової — усіх видів майнових витрат;
  2. немайнової (моральної) — компенсацію порушником законодавства фізичних та духовних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦК України).

Майнова шкода складається з:

  1. реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права;
  2. втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними.

Розмір відшкодування, в разі доведеного факту відповідальності медичних працівників, у кожному конкретному випадку встановлює суд. Для нарахування суми матеріальних витрат пацієнт має надати до суду відповідні документи (наприклад, аптечні чеки).

Розрахунок суми компенсації немайнової шкоди

На даний час відсутня законодавчо закріпнена формула для визначення розміру моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, суди керуються принципами:

  1. повинен бути доведеним факт посягання на немайнові права особи чи порушення цих прав;
  2. в діях (бездіяльності) медичного працівника повинен бути встановлений факт вини;
  3. сторона пацієнта повинна довести факт моральних та фізичних страждань;
  4. компенсація моральної шкоди не залежить від компенсації матеріальної шкоди.

Законодавець не передбачив верхньої та нижньої межі розміру моральної шкоди. Стаття 23 ЦКУ частково надає орієнтири, якими має керуватись суд в питанні встановлення розміру грошової компенсації матеріальної шкоди, як одного з видів відповідальності медичних працівників за вчинені правопорушення:

  • на розмір суми грошової компенсації впливає характер вчиненого правопорушення;
  • ступінь вираженості фізичних та моральних страждань;
  • характер зниження здібностей чи позбавлення можливості до реалізації;
  • ступінь вираженості вини особи, яка спричинила моральну шкоду;
  • до уваги приймаються також інші обставини, які мали суттєвий вплив на ситуацію, вимоги доцільності та справедливості.

Судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Судово-психіатрична експертиза має на меті встановити ступінь вираженості та характер страждань, психологічний стан пацієнта.
Судово-медична експертиза вирішує питання:

  1. причина несприятливого результату чи смерті особи;
  2. підтвердження чи спростування факту наявності помилок в роботі лікаря;
  3. причини помилкових дій лікаря;
  4. наявність можливості у лікаря спрогнозувати та попередити негативні наслідки своїх вчинків;
  5. ймовірні причини настання негативних наслідків в разі правильного лікування;
  6. наявність чи відсутність порушень в організації охорони здоров’я в медичному закладі, де стався випадок.

Результати судово-медичної експертизи оформляються документом, який має назву висновок експерта. Результати цих досліджень суд враховує при встановленні розміру компенсації матеріальної шкоди.

Юридична відповідальність медичних працівників за шкоду, яка була заподіяна пацієнту, покладається на суб’єктів цивільно-правової відповідальності (гл. 82 ЦК України). А саме на: юридичних осіб – медичні заклади; фізичних осіб, що займаються медичною практикою.

Стаття 1172 ЦК України передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник в ході виконання ним своїх професійних обов’язків. Лікар, вина якого встановлена, може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Надалі заклад охорони здоров’я може звертатись до винної особи з регресним позовом та вимагати від неї компенсування повної суми заподіяної шкоди.

Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності медичних працівників за правопорушення, що вчиняються ними під час здійснення професійної діяльності.

Приблизний перелік, закріплених КК України, діянь, за які наступає кримінальна відповідальність:

  • неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби(ст. 131);
  • розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132);
  • незаконне проведення аборту (ст. 134);
  • неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);
  • незаконна лікувальна діяльність (ст. 138);
  • ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139);
  • неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);
  • порушення прав пацієнта (ст. 141);
  • незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
  • порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
  • насильницьке донорство (ст. 144);
  • незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145);
  • підміна дитини (ст. 148);
  • незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги (ст. 151);
  • розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168);
  • порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);
  • незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319);
  • порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320);
  • порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів (ст. 3212);
  • порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325);
  • порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326);
  • зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);
  • перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);
  • службове підроблення (ст. 366);
  • службова недбалість (ст. 367);
  • прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою(ст. 368)

Службова особа

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом (ст. 18 КК України).

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності

Притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється на загальних підставах за вироком суду після проведення досудового розслідування.

Обставини , які виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності

  • хвороба самого медичного працівника;
  • непереборна сила;
  • відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації;
  • стан крайньої необхідності;
  • відсутність необхідних ліків, інструментів для надання медичної допомоги.

Перелік обставин не є вичерпним і може бути доповнено у кожному конкретному випадку.