Випробувальний термін при прийнятті на роботу

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Кодекс Законів про Працю України (ст. ст. 21, 24, 26, 27, 28, 40, 221-238, 241-1)
Кодекс адміністративного судочинства
Закон України Про прокуратуру
Закон України про судоустрій та статус суддів

Встановлення випробувального терміну

При укладеннi трудового договору угодою сторiн може бути обумовлене випробування з метою перевiрки вiдповiдностi працiвника роботi, яка йому доручається (ст. 36 КЗпПУ). Випробувальний термін (строк) — це період часу, протягом якого роботодавець перевіряє працівника на придатність до виконання певної роботи. Умова про випробування працівника під час прийняття на роботу відноситься до додаткових умов трудового договору. Таку умову сторони можуть ввести незалежно від кваліфікації та досвіду особи, яка приймається на роботу.

Відповідно до частини 2 ст. 26 КЗпП, у період випробування на працівника поширюються всі вимоги і гарантії законодавства про працю, у тому числі й щодо оплати праці. Встановлення під час прийняття на роботу випробувального терміну для перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, за вимогами законодавства про працю, не є підставою для не нарахування та невиплати заробітної плати за виконану ним роботу. Уклавши трудовий договір з найманим працівником, роботодавець зобов’язаний виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. А працівник своєю чергою зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, та всі правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 21 КЗпП).

Чи потрібно в письмовій формі (заява, наказ) зазначати, що працівнику встановлено випробувальний термін?

Трудове законодавство дозволяє встановлення випробувального терміну для працівника під час укладення трудового договору. Випробування працівнику встановлюється лише при прийнятті на роботу, воно не може бути передбачене як умова до укладення трудового договору. Згідно зі ст. 24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умова щодо встановлення випробування при прийнятті на роботу має бути зафіксована у заяві працівника, трудовому договорі (при укладенні його в письмовій формі), а також у наказі про прийняття на роботу. Відсутність відповідної умови у зазначених документах дає підстави вважати, що працівника прийнято на роботу без випробування.

Кому випробувальний термін не встановлюється?

Випробувальний термін не встановлюється у разі прийняття на роботу:

  • особам, які не досягли повноліття;
  • молодим робітникам після закінчення ПТНЗ;
  • молодим спеціалістам після закінчення ВНЗ;
  • особам, звільненим у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
  • особам з інвалідністю, направленим на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
  • при прийнятті на роботу в іншу місцевість;
  • при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію;
  • в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

З 12 червня 2016 року перелік осіб розширено:

  • особам, обраним на посаду;
  • переможцям конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;
  • особам, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;
  • вагітним жінкам;
  • одиноким матерям, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
  • особам, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;
  • особам на тимчасових та сезонних роботах;
  • внутрішньо переміщеним особам.

Не можна встановлювати випробувальний термін при прийняттi на роботу в іншу мiсцевiсть, при переведеннi на інше пiдприємство, в установу, організацію (далі — підприємство), а також в iнших випадках, передбачених у законодавстві. Працівник і роботодавець обов’язково мають не тільки обговорити строк випробування і його умови, а й прописати їх у наказі про прийняття працівника. Останній своїм підписом підтверджує факт ознайомлення з цим документом.

Який випробувальний строк можна встановити робітникові?

Умова про випробувальний термін встановлюється за угодою сторін у трудовому договорі. Тривалість випробувального терміну визначає роботодавець у межах максимальних строків, наведених у законодавстві. Відповідно до ст. 27 КЗпП, строк випробування у разі прийняття на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців, у разі прийняття на роботу робітників — одного місяця. У спеціальному законодавстві може бути передбачено більш тривалий період випробування. Строк початку випробування відлічується з першого дня роботи працівника.
Якщо працiвника в перiод випробування не було на роботi через тимчасову непрацездатнiсть або з iнших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на вiдповiдну кiлькiсть днiв, протягом яких вiн був вiдсутнiй (ст. 27 КЗпП). Продовження строку випробування в такому разі є правом роботодавця, а не його обов’язком. Воно має оформлюватися наказом роботодавця, і про це треба повідомити працівника. Порядок обчислення строків визначено в ст. 241-1 КЗпП. Отже, обчислюючи випробувальний термін, треба виходити з реально відпрацьованого часу і не враховувати дні, коли працівник був відсутній на роботі з поважних причин. Однак загальна тривалість випробування не має перевищувати строку, визначеного у трудовому договорі та наказі про прийняття на роботу.

Результат випробування

Протягом випробувального терміну роботодавець повинен прийняти рішення щодо працівника. Якщо під час випробування встановлено невiдповiднiсть працiвника роботi, на яку його прийнято, роботодавець протягом цього строку має право розiрвати трудовий договiр (ст. 28 КЗпП). Розiрвання трудового договору з цих пiдстав працiвник може оскаржити в порядку, встановленому для розгляду трудових спорiв з питань звiльнення.

Аби уникнути спірних питань при звільненні за ст. 28 КЗпП, підприємство має належно оформити документи, які підтверджують невідповідність працівника посаді. Втім, у законодавстві не визначено, які саме документи мають бути у цьому разі. Радимо самостійно розробити для свого підприємства форми документів для внутрішнього користування, які б показували, чи пройшов випробування новий працівник. Це, наприклад, може бути завдання на період випробування, з яким під підпис ознайомлюється працівник, прийнятий з випробувальним терміном, а також висновок керівника щодо результатів випробування. Якщо результати незадовільні, наприкінці випробувального строку безпосередній керівник працівника має направити керівнику підприємства відповідну заяву, додавши до неї підтверджувальні документи. Щоб уникнути суб’єктивізму з боку керівника, остаточне рішення про невідповідність працівника дорученій роботі краще ухвалювати колегіально, спеціальною комісією. Після чого видається наказ про звільнення працівника. У разі необхідності провести документальне оформлення звільнення працівника за непроходження випробувального терміну (підготовки наказу про звільнення працівника, а також внесення запису в трудову книжку), необхідно посилатися на п. 11 ст. 40 КЗпП, яка з'явилася в кодексі після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо випробування при прийомі на роботу». Крім того, цей Закон зобов'язав роботодавця письмово попереджати працівників про звільнення протягом іспитового строку — не пізніше, ніж за 3 дні до дати звільнення. У разі відсутності у роботодавця письмових доказів щодо не проходження випробувального терміну, а також порушення ним строків повідомлення, працівник має право оскаржити своє звільнення в судовому порядку. І якщо суд прийме сторону працівника, останній буде поновлено на роботі з виплатою всіх належних компенсацій за незаконне звільнення. Якщо строк випробування закінчився, а працiвник і далі працює, вiн вважається таким, що витримав випробування. У такому разі розірвання трудового договору допускається лише на загальних пiдставах. Видавати спеціальний наказ про остаточне прийняття особи, що пройшла випробування, не потрібно. Не варто забувати, що строк випробування — це час, коли не лише роботодавець придивляється до нового працівника, а й сам працівник оцінює нове місце роботи. Отже, роботодавець має створити такі умови, за яких адаптація нового працівника пройде успішно, і він матиме можливість реалізувати свої професійні та особисті якості.

Порядок оскарження

Будь-які спори щодо проходження чи непроходження строку випробування вирішуються як і будь-який інший трудовий спір. Згідно із ст. 221 КЗпП України, трудові спори розглядаються:
1) комісіями по трудових спорах;
2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.
Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Згідно із ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Таким чином існує два варіанти вирішення спору, жоден із яких не виключає іншого.

Варіант 1.

Вирішення спору комісією по трудових спорах.

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу. Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом(ст. 224 КЗпП України).
Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації(ст 225 КЗпПУ).
Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви(ст. 226 КЗпПУ). Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.
На підставі ст. 227 цього ж Кодексу, комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. Рішення повинно містити мотивування. Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.
Оскарження рішення комісії по трудових спорах передбачене ст. 228 цього Кодексу. Таке право мають працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.
Рішення комісії по трудових спорах, згідно із ст. ст. 229, 230 КЗпПУ виконується власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 цього Кодексу.У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

Варіант 2.

Вирішення трудових спорів в суді

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначені у ст. 232 КЗпП, це:
1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
3) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.
4) працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи. Строки звернення з позовом до суду передбачені ст. 233 КЗпП, та становлять три місяці, а спори щодо звільнення з роботи – один місяць з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Строки можуть бути поновлені судом в разі пропуску їх з поважної причини, в порядку ст. 234 КЗпП.

Порядок вирішення трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини встановлюється спеціальним законодавством ( законом щодо діяльності відповідної категорії працівників ). Рішення відповідних органів по справі можуть бути оскаржені у окружних адміністративних судхв, в порядку ст. ст. 17-18 КАС України.