Вивезення за кордон дітей та їх повернення в Україну. Право на спілкування (доступ) з дитиною

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Виїзд дитини за кордон

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Взяттю на персонально-первинний та персональний військовий облік в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях підлягають громадяни України в тому числі з числа: призовників у віці від 16 (у рік досягнення 17-річного віку) до 27 років згідно пункту 21 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резирвістів . Особа чоловічої статі віком від 16 років має стояти на військовому обліку та мати військово-облікові документи.

Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (абзаци другий та третій частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України).

Увага! В умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів). Для уточнення інформації щодо перетину кордону з дитиною можна звернутися до Державної прикордонної служби України: 0 800 218 808 або 1598 (багатоканальний номер для безкоштовних дзвінків з мережі фіксованого та мобільного зв'язку на території України); +38 (044) 527-63-63 (міський номер для дзвінків із України та із-за кордону, згідно з тарифами відповідного оператора зв’язку).

Отже в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків проте згода може бути необхідна для отримання візи в деякі країни світу (наприклад при подачі на канадську візу потрібна згода іншого з батьків,)

Умови перетинання державного кордону громадянами України у період дії воєнного стану, зокрема дітьми, дітьми з інвалідністю; дітьми, хворими на тяжкі захворювання; дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування визначено пунктами 21-25 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Детальніше див.: Правила перетину кордону в умовах воєнного стану окремими категоріями громадян

Відповідно до абзаців п’ятнадцятого, шістнадцятого пункту 23 Правил, після прибуття дітей до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов’язані протягом семи робочих днів звернутися до консульської установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік. Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через Міністерство закордонних справ України поінформувати Міністерство соціальної політики України та Національну соціальну сервісну службу України про взяття дітей на консульський облік.

★ Якщо законним представникам (батькові, матері, усиновлювачам, опікуну, піклувальнику) невідомо через який саме пункт пропуску вивезено дитину за кордон, можна звернутися з відповідним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби України: https://dpsu.gov.ua/ua/Elektronne-zvernennya.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533, Адміністрація Державної прикордонної служби України відповідно до покладених на неї завдань організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів.

Повернення дитини в Україну або право на спілкування (доступ) з дитиною, яка постійно проживає за межами України

У відносинах між Україною та 85-ма державами світу* чинна Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі – Конвенція), яка спрямована на забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.


*Австралія, Австрія, Албанія, Андорра, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бельгія, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Венесуела, Вірменія, Габон, Гайана, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Еквадор, Естонія, Замбія, Ізраїль, Ісландія, Іспанія, Італія, Ірак, Ірландія, Казахстан, Канада, Китай (прийняття від імені Гонконгу і Макао), Кіпр, Колумбія, Корея, Куба, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Маврикій, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Монако, Королівство Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Південно-Африканська Республіка, Північна Македонія, Республіка Польща, Португалія, Румунія, Сальвадор, Сан-Марино, Сейшельські острови, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Туніс, Узбекистан, Угорщина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Ямайка, Японія.

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (стаття 16 Закону України «Про охорону дитинства»).

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, що постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.

У разі, якщо другий з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників не заперечує проти постійного місця проживання дитини на території іноземної держави, він може ініціювати процедуру щодо забезпечення реалізації права доступу до дитини на підставі статті 21 Конвенції.

Увага! Згідно зі статтею 5 Конвенції "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Питання про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) та забезпечення реалізації права доступу до дитини регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (далі - Порядок).

Звернення із заявою про повернення дитини із-за кордону в Україну або із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном

Важливо! Одночасне подання обох заяв не передбачено Конвенцією. Водночас, одночасно з поданням заяви про повернення дитини можна просити суд чи інший компетентний орган іноземної держави встановити тимчасовий порядок доступу до дитини до вирішення питання про повернення дитини в Україну.

Повернення дитини Спілкування (доступ чи контакт) з дитиною
Умови застосування Конвенції
  • Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується.
  • На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється).
  • До виїзду з України дитина постійно проживала на території України (1 рік і більше).
  • До моменту вивезення дитини або її утримування за кордоном заявник ефективно здійснював права піклування (опіки) щодо дитини (заявник не був позбавлений або обмежений у батьківських правах).
  • Дитину не повернуто в Україну після закінчення строку, визначеного статтею 157 Сімейного кодексу України або зазначеного в документі, на підставі якого дитину було тимчасово вивезено за кордон.

Перелік документів, на підставі яких дитина може виїхати за кордон на певний період часу, у тому числі під час дії воєнного стану, визначено Правилами.

Увага! Конвенція не застосовується у разі вивезення дитини тимчасово без наміру змінити державу постійного проживання дитини або заявником надано нотаріально засвідчену згоду на зміну дитиною держави постійного місця проживання.

  • Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується.
  • На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється).
  • Наявність між заявником та дитиною родинних зв’язків, підтверджені документами.
Хто може звернутися 1. Один із батьків (усиновлювачів);

2. Опікун (піклувальник), під чиєю опікою чи піклуванням перебуває дитина за рішенням органу опіки та піклування або суду;

3. Прийомні батьки;

4. Батьки-вихователі;

5. Патронатні батьки (на період дії воєнного стану);

6. Керівники закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, в яких передбачено цілодобове перебування дітей (якщо вони є законними представниками дітей).

1. Один із батьків (усиновлювачів);

2. Дід, баба, прадід, прабаба, мачуха, вітчим;

3. Рідні брати, сестри (повнолітні).

Куди звернутися Статті 8 та 21 Конвенції надають особі, яка має право звертатися із заявою про повернення дитини/забезпечення реалізації прав доступу до дитини, право вибору до якого органу звернутися з такою заявою, зокрема до:

Міністерства юстиції України безпосередньо: в електронній формі на електронну пошту: callcentre@minjust.gov.ua та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 або до його територіального органу (Міжрегіональні управління Міністерства юстиції в областях).

Увага! В електронній формі документи, у тому числі фотографії, мають подаватися у форматі ".pdf". Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає. Назву Центрального органу відповідної іноземної держави та його контактні дані можна знайти за посиланням: https://cutt.ly/wJIxHtV.

Протягом якого часу необхідно звернутися Рекомендовано ініціювати питання повернення дитини в Україну якнайшвидше і до сплину річного терміну з дати вивезення або утримування дитини на території іноземної держави (виходячи з практики застосування Конвенції в Україні, у випадках, коли заява подається після сплину річного терміну суд тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, може винести рішення про відмову у поверненні дитини в Україну на підставі того, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі). _______
Порядок звернення з відповідною заявою 1. Ознайомитися з інформацію щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини: https://cutt.ly/8JIXzN6.

2. Заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов'язково зазначено державу, до якої дитину вивезено або в якій дитина утримується, або декілька держав, в яких дитина ймовірно перебуває або перебувала, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

3. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції (формуляр довіреності за посиланням: https://cutt.ly/VJIU4Tc).

4. Додати документи: копію свідоцтва про народження дитини; довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні; копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов'язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності); будь-які інші документи, що стосуються справи; фотографії дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном або особи, з якою дитина проживає.

5. Додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на державну (офіційну) мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

6. На виконання Закону України "Про захист персональних даних" додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави (зразок за посиланням: https://cutt.ly/GKAAary). Переклад згоди робити не потрібно.

7. Разом із супровідним листом на ім'я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 - 6 документи до Міністерства юстиції України.

1. Ознайомитися з інформацію щодо заповнення заяви про забезпечення реалізації прав доступу до дитини: https://cutt.ly/zJI5isP.

2. Заповнити та власноручно підписати заяву про забезпечення реалізації прав доступу до дитини (додаток 2 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов'язково зазначено державу, в якій дитина проживає, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

3. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції (формуляр довіреності за посиланням: https://cutt.ly/3JI5Dh5).

4. Додати документи: копію свідоцтва про народження дитини; копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов'язаних з піклуванням про дитину, зокрема щодо порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною (у разі наявності); фотографії дитини та особи, з якою дитина проживає за кордоном.

5. Додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на державну (офіційну) мову іноземної держави, в якій дитина проживає. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

6. На виконання Закону України "Про захист персональних даних" додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави (зразок за посиланням: https://cutt.ly/kKASOyo). Переклад згоди робити не потрібно.

7. Разом із супровідним листом на ім'я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 - 6 документи до Міністерства юстиції України.

Увага! Якщо пакет документів надсилається адвокатом або довіреною особою (представником), що діє від імені особи, яка має право на звернення із відповідною заявою, до заяви потрібно додавати документи, що підтверджують повноваження адвоката або довіреної особи (представника), без перекладу на іноземну мову.

Підстави для закриття справи про повернення дитини або забезпечення реалізації права доступу до дитини

  1. втрачено зв’язок із заявником (ненадання письмової відповіді на запит Мініністерства юстиції України протягом шести місяців з дня вихідної дати листа);
  2. між сторонами укладено мирову угоду щодо місця проживання дитини та/або порядку доступу до дитини;
  3. заявник відмовився від вжиття подальших заходів у справі;
  4. дитина фактично повернулася в державу постійного проживання;
  5. набрало законної сили рішення суду, яким справу про забезпечення реалізації прав доступу до дитини вирішено по суті;
  6. відсутні правові підстави для апеляційного та/або касаційного оскарження рішення суду першої та/або апеляційної інстанції;
  7. інформація про місцезнаходження дитини та особи, яка її ймовірно вивезла або утримує на території України, відсутня;
  8. відсутні відомості про в’їзд дитини на територію України, крім випадку, коли місцезнаходження дитини на території України фактично встановлено Національною поліцією України;
  9. минуло шість місяців після інформування заявника про суд іноземної держави, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно тих держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, якщо внутрішнє законодавство іноземної держави не передбачає надання подальшого сприяння заявникам у справі;
  10. минуло шість місяців після інформування заявника про суд України, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно заявників, що проживають на території держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, та у разі, коли заявник звернувся до адвоката або іншим чином призначив приватного представника;
  11. отримано від Державної міграційної служби України інформацію про прийняте рішення щодо визнання дитини та/або особи, з якою перебуває дитина на території України, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";
  12. державним виконавцем надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, за винятком відновлення виконавчого провадження в результаті скасування судом постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;
  13. центральним органом іноземної держави поінформовано про закриття справи у зв’язку з вжиттям вичерпних заходів або неможливістю вжиття заходів відносно заяви, визначених статтею 7 Конвенції, відповідно до внутрішнього законодавства цієї іноземної держави (пункт 27 Порядку).

Забезпечення виконання заходів захисту дитини. Порядок отримання інформації про дитину в іноземній державі

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі – Конвенція 1996 року) набрала чинності для України 01 лютого 2008 року.

Виходячи з положень статті 23 Конвенції 1996 року, всі заходи щодо захисту дітей, ухвалені компетентними органами України, тобто всі рішення судів та органів опіки та піклування (наприклад, про призначення опікуна; надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; про утворення дитячого будинку сімейного типу; про поміщення дитини у заклад тощо), мають визнаватися на території всіх держав-учасниць Конвенції 1996 року.

Важливо! Для пред’явлення рішення суду чи органу опіки та піклування зацікавленою особою не через центральний орган України компетентним органам іншої держави рішення має бути легалізовано (апостильовано), перекладено на офіційну мову цієї держави або, якщо це не можливо, на англійську чи французьку мову.

Водночас, якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, то будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання (стаття 24 Конвенції 1996 року).

Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо неї були прийняті рішення іноземними компетентними органами.

Увага! При застосуванні Конвенції 1996 року визначальне значення має лише місце проживання дитини, громадянство дитини не має значення.

Конвенція 1996 року не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей, але у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі (стаття 7 Конвенції 1996 року).

Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються службами у справах дітей, іншими компетентними органами на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

  1. надання інформації про становище та умови проживання дитини;
  2. звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
  3. опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
  4. сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція 1996 року;
  5. надання допомоги у встановленні місцеперебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
  6. надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
  7. повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

Інший компетентний орган – це суди, органи опіки та піклування, незалежно від їх назви, яким відповідно до законодавства їх держави, надано повноваження вживати заходів захисту дитини чи її майна, на які поширює свою дію Конвенція 1996 року.

Механізм взаємодії

⇒ Служба у справах дітей, інший компетентний орган направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Міністерству юстиції України;

Міністерство юстиції України направляє запит іноземному Центральному органу для вжиття заходів реагування або надання інформації;

⇒ Центральний орган іноземної держави за результатами виконання запиту направляє відповідну інформацію Міністерству юстиції України;

⇒ Міністерство юстиції України повідомляє отриману від іноземного Центрального органу інформацію службі у справах дітей чи іншому компетентному органу, який звертався із запитом.

Особливості взаємодії:

  • Всі запити мають надсилатися лише через Міністерство юстиції України як Центральний орган, оскільки Україна зробила відповідне застереження про це (статті 34 і 44 Конвенції 1996 року).
  • Застосування Конвенції 1996 року можливо лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати (запит має містити інформацію про персональні дані щодо прізвища, ім’я та по батькові дитини, дату та місце її народження).
  • Індивідуальні запити від фізичних осіб розглядаються у разі наявності наступної інформації: прізвище, ім'я, по батькові дитини; прізвище, ім'я, по батькові батьків чи інших законних представників; інформація про заходи, які вживалися з метою захисту дитини; обґрунтовані підстави для вжиття негайних заходів захисту дитини (ймовірність нанесення дитині шкоди, ризик для здоров’я дитини тощо). Запит має бути супроводжений перекладом на офіційну мову запитуваної держави.

Держави-учасниці Конвенції 1996 року:

Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болгарія, Коста-Ріка, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Уругвай.

Лого.png
Правова консультація підготовлена за матеріалами Міністерства юстиції України

Корисні посилання

Див. також