Стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з підприємства банкрута

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

Нормативна база

Загальна частина

Погашення заборгованості із виплати заробітної плати у випадку визнання підприємства банкрутом відбувається відповідно до вимог Кодекс України з процедур банкрутства.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Стаття 11 Конвенці] про захист заробітної плати 01 липня 1949 року № 95 орієнтована на повернення боргів, які виникли до банкрутства роботодавця. Проблематичним є те, що борги з оплати праці, незважаючи на їхній привілейований статус, можуть оплачуватися після погашення інших боргів роботодавця, що зазнає процедури банкрутства, оскільки черговість погашення привілейованого кредиту, що становить заробітну плату, визначається відповідно до пункту 3 статті 11 Конвенція про захист заробітної плати 01 липня 1949 року № 95 національним законодавством.

Відповідно до статті 5 Конвенція Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності підприємця У випадку неплатоспроможності роботодавця вимоги працівників, які випливають із трудових відносин, захищаються за допомогою привілею так, що їх задовольняють за рахунок активів неплатоспроможного роботодавця до того, як непривілейованим кредиторам може бути виплачена їхня частка.

Погашення заборгованості з заробітної плати підприємством - банкрутом

Кредитори за вимогами щодо виплати, зокрема заробітної плати мають право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна (частина друга статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).

Заява кредитора має містити:

  1. найменування господарського суду, до якого подається заява;
  2. найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
  3. ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
  4. розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені);
  5. виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування;
  6. відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог;
  7. перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви в обов’язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. Заява підписується кредитором або його уповноваженим представником.

Господарський суд зобов’язаний прийняти заяву кредитора, подану з дотриманням вимог Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України, про що постановляється ухвала, в якій зазначається дата попереднього засідання суду (частина третя статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства).

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов’язковими так само, як вони є обов’язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Такі вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, стосовно яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з Кодексом України з процедур банкрутства.

До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Виконання рішення суду у випадку визнання юридичної особи - боржника банкрутом

Щодо судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати необхідно зазначити, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом випадках на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо боржника визнано банкрутом.

Однак, виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) (пункт 4 частини першої статті 34 Закону).

Пунктом 8 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом, частино 5 цієї статті передбачено, що Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.