Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним
Нормативна база
- Цивільний кодекс України (далі - ЦК України)
- Закон України "Про фінансовий лізинг"
- Закон України "Про захист прав споживачів"
- Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
- Постанова Правління Національного банку від 29 грудня 2021 року № 156 “Про затвердження Положення про впорядкування діяльності з надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу”
Загальна інформація
Увага! 13 червня 2021 року набрав чинності Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон), прийнятий Верховною Радою України 04.02.2021.
Розділом ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону визначено, що він застосовується до відносин, які виникли після дня набрання чинності Законом.
Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом.
Фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом (стаття 1 Закону).
29 грудня 2021 року Правління Національного банку України своєю постановою № 156 затвердило Положення про впорядкування діяльності з надання супровідних послуг на ринку фінансового лізингу (далі - Положення), яким запроваджено нові правила для надавачів супровідних послуг на ринку фінансового лізингу.
Агент – надавач посередницьких послуг на ринку фінансового лізингу, який від імені, за дорученням та в інтересах лізингодавця здійснює укладення договору фінансового лізингу, надає консультаційні чи експертно-інформаційні послуги та/або проводить іншу роботу, пов’язану з підготовкою, укладенням, виконанням та/або супроводом договору фінансового лізингу;
Надавач допоміжних послуг – юридична особа/фізична особа-підприємець, яка залучається для надання допоміжних послуг лізингоодержувачу.
Договір, укладений між лізингодавцем і агентом, має обов’язково включати:
1) повний перелік завдань/повноважень, які лізингодавець передає агенту;
2) порядок розрахунку розміру та сплати лізингодавцем винагороди за послуги агента;
3) інформацію про територію, на яку поширюються завдання/повноваження агента. Якщо територію, на яку поширюються завдання/повноваження агента, у договорі не визначено, то вважається, що агент діє в межах території України;
4) порядок урегулювання спорів між лізингодавцем і агентом, які виникають під час здійснення агентом посередницької діяльності на ринку фінансового лізингу;
5) порядок здійснення лізингодавцем контролю за діяльністю агента;
6) порядок розрахунку розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних лізингодавцю внаслідок неправомірних дій агента під час здійснення ним діяльності на ринку фінансового лізингу;
7) порядок припинення дії укладеного з агентом договору, включаючи його дострокове розірвання;
8) строк його дії.
Лізингодавець, який має намір укласти договір з агентом, зобов’язаний передбачити у своїх внутрішніх правилах надання послуг з фінансового лізингу або окремому внутрішньому положенні щодо надання фінансових послуг за участю агента таке:
1) порядок, особливості надання лізингодавцем послуг фінансового лізингу за участю агента;
2) організацію роботи лізингодавця з агентом і припинення роботи з ним, включаючи порядок укладення та розірвання договору з агентом;
3) порядок організації та проведення навчання та підвищення кваліфікації агентів і їх працівників;
4) порядок здійснення лізингодавцем внутрішнього контролю за відповідністю агента вимогам, установленим у пунктах 10−14 розділу ІІІ Положення, під час укладення договору з агентом та протягом строку його дії;
5) перелік завдань/повноважень, які лізингодавець має право доручити агенту;
6) вимоги до агента, що забезпечують технічну спроможність здійснення ним діяльності на ринку фінансового лізингу на належному рівні (наявність комп’ютерної техніки, програмного забезпечення, комунікаційних засобів, захищеності електронних систем);
7) порядок здійснення лізингодавцем внутрішнього контролю за відповідністю договору фінансового лізингу, який укладений за участю агента, вимогам законодавства України та внутрішнім правилам надання послуг з фінансового лізингу або окремому внутрішньому положенню щодо надання фінансових послуг за участю агента;
8) порядок передання агентом лізингодавцю документів, інформації, необхідних для забезпечення виконання лізингодавцем вимог нормативно-правових актів Національного банку;
9) порядок здійснення лізингодавцем контролю за дотриманням агентом вимог законодавства України про фінансовий лізинг та реагування лізингодавцем на порушення в діяльності агента;
10) порядок врегулювання спорів із лізингоодержувачами за договорами, укладеними за участю агентів.
Вимоги до агента
Фізична особа-підприємець, яка здійснює посередницьку діяльність на ринку фінансового лізингу, а також керівник (особа, яка виконує його обов’язки) юридичної особи, що здійснює посередницьку діяльність на ринку фінансового лізингу, повинні відповідати таким вимогам:
1) належати до резидентів України відповідно до Податкового кодексу України;
2) знати законодавство України про фінансовий лізинг, про захист прав споживачів фінансових послуг та про захист персональних даних;
3) мати повну цивільну дієздатність;
4) мати бездоганну ділову репутацію відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Положення.
Агент надає лізингодавцю підтвердження його відповідності встановленим у пункті 10 розділу ІІІ Положення вимогам до укладення договору між агентом та лізингодавцем про надання посередницьких послуг.
Працівники агента, до посадових обов’язків яких належить укладання договорів фінансового лізингу, надання консультаційних чи експертно-інформаційних послуг та/або проведення іншої роботи, пов’язаної з підготовкою, укладанням, виконанням та/або супроводом договорів фінансового лізингу, повинні знати законодавство України про захист прав споживачів фінансових послуг, про фінансовий лізинг та про захист персональних даних для належного виконання своїх посадових обов’язків та попередження порушень агентом вимог законодавства України.
Особи, зазначені в пунктах 10, 11 розділу III Положення, для отримання знань зобов’язані не рідше одного разу на рік проходити підготовку та постійно підвищувати рівень своєї кваліфікації шляхом проходження організованого лізингодавцем навчання (інструктажу) з питань законодавства України про фінансовий лізинг, про захист прав споживачів фінансових послуг та про захист персональних даних.
Форма договору фінансового лізингу
Договір фінансового лізингу має бути укладений в письмовій формі та не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.
Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.
Об’єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень.
Лізинг вважається фінансовим, якщо до лізингоодержувача переходять усі ризики та винагороди (вигоди) щодо користування та володіння об'єктом фінансового лізингу та виконується хоча б одна з таких ознак (умов):
- об'єкт фінансового лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі договору фінансового лізингу, або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу, протягом строку дії договору фінансового лізингу придбати об'єкт фінансового лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною та на умовах, передбачених таким договором;
- сума лізингових платежів на момент укладення договору фінансового лізингу дорівнює первісній вартості об'єкта фінансового лізингу або перевищує її;
- балансова (залишкова) вартість об'єкта фінансового лізингу на момент закінчення строку дії договору фінансового лізингу, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості (ціни) такого об'єкта фінансового лізингу станом на початок строку дії договору фінансового лізингу.
ВАЖЛИВО! Не можуть бути об’єктами фінансового лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також об’єкти, визначені частиною другою статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Об’єкт фінансового лізингу підлягає реєстрації у випадках та порядку, передбачених законодавством.
Обтяження рухомого майна лізингом реєструється в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у випадках та порядку, встановлених законодавством.
Обтяження нерухомого майна лізингом підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Детальніше див. Договір фінансового лізингу.
Підстави визнання договору фінансового лізингу недійсним
Статтею 220 ЦК УКраїни передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною десятою статті 14 Закону передбачено, що умови договору фінансового лізингу, що суперечать положенням цього Закону або обмежують права лізингоодержувача порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
До несправедливих умов договору, зокрема віднесено:
- виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
- встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
- надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:
1) такі положення також підлягають зміні; або
2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.
Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
У випадку недосягнення згоди з лізингодавцем щодо зміни договору або визнання його недійсним, лізингоодержувач має право звернутися до суду для захисту своїх прав.
Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Наслідки визнання договору лізингу недійсним
У разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов’язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають.
Суд, визнаючи договір лізингу недійсним або встановлюючи його нікчемність, за заявою лізингодавця накладає арешт на предмет такого договору.
Якщо лізингоодержувач користувався або продовжує користуватися предметом договору лізингу до та/або після дати визнання договору лізингу недійсним, лізингоодержувач зобов’язаний відшкодувати лізингодавцю суми лізингових платежів за весь відповідний період користування.
Судова практика
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу щодо особливостей відмови від договору лізингу внаслідок несплати лізингових платежів.
Позицію Верховного Суду висловлено в постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, яка містить висновок, про те, що "Лізингодавець не може вимагати і повернення об’єкта лізингу, і відшкодування вартості об’єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів."
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (справа N 910/5719/21 від 06.07.2022) - тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Оскільки метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. Сторонам варто пам’ятати цей висновок суду і з’ясовувати всі істотні умови та інші положення договору до початку виконання договору.
