Фінансовий лізинг: визнання договору недійсним

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
ВАЖЛИВО: За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки. За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.
Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. (!!!) Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Підстави визнання договору недійсним

Одним з таких «бізнесових рішень» є послуга фінансового лізингу фізичним особам. Предмет лізингу не має особливого значення: споживач послуги не отримує нічого, а головною метою є отримання платежу за укладення самого договору.
То як же діяти і на яке законодавство спиратись, якщо неприємність вже трапилась і необхідно вживати заходів до повернення грошей.
Одним з шляхів вирішення ситуації є визнання договору недійсним в судовому порядку. При цьому варто звернути увагу на ряд моментів.
В подібних випадках у договорах лізингу ті кошти, які привласнюються аферистами називаються по-різному: плата за консультаційні послуги, комісія за організацію договору і тому подібне.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як ми бачимо, різні комісії, плати за консультації і тому подібне до лізингових платежів не відноситься. Не зважаючи на це, подібні платежі не тільки передбачаються договорами, але й вказується, що тільки після їх сплати лізингоодержувач (споживач) може вносити власне лізингові платежі. Також окремо прописується пункт про відсутність права вимоги повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно пунктів 17 та 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:
послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Отже, на описані правовідносини розповсюджується дія вказаного Закону.
Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з приписами частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Пунктами 4 та 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено:
надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;
надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).
Відповідно до частин 5 та 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення договору, що стосуються сплати коштів за, власне, його укладення – є несправедливими. В зв’язку з тим, що визнання недійсним положення про такі платежі тягне за собою зміну інших положень договору, то він може бути визнаний недійсним у цілому.

Також в даному випадку слід звернути увагу і на питання сплати судового збору.
Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Несправедливі умови договору

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Верховний суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:
1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);
2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
ВАЖЛИВО: Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

  • виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік,

зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

  • встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»);
  • надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судова практика

У постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-2766cs15 № 6-2766цс15] (№ в ЄДРСРУ 54513238)  міститься правовий висновок про те, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно зі статтею 799 ЦК України:
1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі;
2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
ВАЖЛИВО: У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Більше того, стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Аналогічна Правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-330cs16 № 6-330цс16] від 08.06.2016 р. (№ в ЄДРСРУ 58275279).
За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
ВАЖЛИВО: Окрім того, згідно https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14 пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»] діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14 пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»]).
Отже, відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила  з такого.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Підсумовуючи зазначене вбачається наступне:
По-перше: 1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню;
По-друге: договір фінансового лізингу із споживачем повинен виключати несправедливими умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу;
По-третє: договір фінансового лізингу зі споживачем, мають право укладати лише фінансові установи і лише після отримання відповідної ліцензії.
ВИСНОВОК: за недотримання вищевказаних умов - договір фінансового лізингу є нікчемним або може бути визнаний судом недійсним.