Особисті немайнові права фізичної особи
Нормативна база.
- Конституція України. -Редакція від 30.09.2016,.
- Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"— Редакція від 22.04.2018.
- Закон України "Про донорство крові та її компонентів" — Редакція від 28.06.2015.
- Закон України "Про інформацію"— Редакція від 01.01.2017.
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права — Ратифікація від 19.10.1973.
- Загальна декларація прав людини від 10.12.1948.
- Конвенція про права дитини — Редакція від 20.11.2014.
- Конвенція про захист прав людини і основних свобод — Редакція від 02.10.2013.
- Цивільний кодекс України (ЦК України) — Редакція від 17.06.2018.
- Сімейний кодекс України — Редакція від 06.02.2018.
Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України.
Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Вони не мають економічного змісту та тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими ознаками:
- Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;
- Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;
- Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка дося- гнула 16 років, тощо;
- Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у г- рошовому еквіваленті;
- Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.
Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оскаржується. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно – правова природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.
Види особистих немайнових прав.
Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.
Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає у зв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити як специфічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав — народження людини і припис закону.
ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи за спрямованістю або за цільовим призначенням на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21) і ті, що забезпечують її соціальне буття (глава 22).
Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистих немайнових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм належать за законом. (ч. І ст. 270 ЦК України).
Так різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правові інститути:
- права на немайнові блага, втілені у самій особистості;
- право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров'я;
- право на недоторканність особистого життя.
За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифікувати на:
- особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистосте (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін.);
- особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторканності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місця проживання тощо);
- особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейна таємниця, невтручання у приватне життя, честь і гідність).
Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідно (глава 21 ЦК України), слід відносити:
- Право на життя ( невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародному рівні);
- Право на здоров`я ( кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, частина 3 ст. 49 Конституції України передбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена, таку допомогу надають фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Якщо інформація про хворобу особи може погіршити стан її здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи);
- Право на безпечне довкілля (Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.);
- Право на свободу та особисту недоторканість ( Свобода включає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичною свободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи входять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується його політична, економічна та індивідуальна свобода. Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини 2 ст. 288 ЦК України). Право на особисту недоторканність розкривається у ст. 290 ЦК України як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289);
- Право на сім`ю, опіку, піклування та патронатне виховання.(Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України). Це положення збігається зі ст. 32 Конституції, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, ст. 12 Загально декларації прав людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦК України фізична особа не може бути проти ї волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч. і ст. 4 Сімейного кодексу України особа може бути примусово ізольована від сім'я лише у випадках і в порядку, встановлених законом.)
Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:
- Право на ім`я;
- Право на честь, гідність та ділову репутацію;
- Право на індивідуальність;
- Право на зображення та голос;
- Право на особисте життя;
- Право на особисті папери та таємницю кореспонденції;
- Право на інформацію;
- Право на свободу творчості;
- Право на вибір роду занять;
- Право на місце проживання;
- Право на недоторканість житла;
- Право на пересування;
- Право на свободу об`єднань;
- Право на мирні зібрання.
Захист особистих немайнових прав.
Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів
відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися правом на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного цивільного права.
Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права.
Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:
- Вимагати не порушення цих прав;
- Вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
- Вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.
Для захист особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено її право має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).
Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.
Законодавчій захист.
Законодавчій захист – зафіксоване положення закону норми про право звернення особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або немайнового права. Дана норми може бути зафіксовані в ЦК України, Конституцією України та відповідними законами України.
Якщо аналізувати свіввідношення даного видів захисту, то адміністративний та судовий співвідносяться, як часткове до загального, а саме до законодавчого захисту. Підтвердження цього можемо використати конституційну норму проте, що діяльність всіх державних органів базується виключно на законі.
Закон встановлює можливість оскарження рішення суду певної інстанції, що передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.
Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката, повідомити близьких або інших осіб; При нанесенні її тілесних ушкоджень – можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.
З позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути іншими.
Судовий захист
Судові способи захисту являють собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему суддів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 ЗУ «Про судоустрій») Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу». Будь – яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України. Ст. 6 ЗУ “Про судоустрій України” тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.
Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України) та спеціальні засоби.
До загальногромадянських засобів відносяться:
- визнання права;
- відновлення права;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- відшкодування збитків;
- визнання правочину недійсним;
- примусове виконання обов`язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Що стосується спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:
- ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК));
- ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До даної категорії способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч. З ст.294 ЦК).
Адміністративний захист.
Адміністративний захист особистих немайнових і майнових прав здійснюється відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.
До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:
- Оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;
- Прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ЦК.
Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за принципом “Дозволено все, що незаборонене законом”, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Держав відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).