Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінально процесуальний кодекс України
• Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"
• Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині»
• Закон України «Про захист персональних даних»
• Закон України "Про інформацію"
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про доступ до публічної інформації"
• Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"
• Етичний кодекс лікаря України
• Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"
• Закон України "Про психіатричну допомогу"
• Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними"
• Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"

Поняття лікарської таємниці

Конвенції про права людини в біомедицині (Convention on Human Rights and Biomedicine. DIR/JUR (96), 14, Strasbourg 1996) відомості про стан здоров’я людини визнає складовою права на повагу до приватного життя (ст. 10) та охороняється також положеннями Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8).

Правила розпорядження даними, які становлять лікарську таємницю, та інформацією для пацієнта також задекларовані на міжнародному рівні, зокрема у:

• Женевській декларації Всесвітньої медичної асамблеї, прийнятій на 2­ій Генеральній Асамблеї Всесвітньої медичної асоціації (вересень 1948 року);
• Міжнародному кодексі медичної етики, прийнятому 3­ю Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (жовтень 1949 року);
• Положенні про захист прав та конфіденційності пацієнта, прийнятому 45­ю Всесвітньою медичною асамблеєю (жовтень 1993 року);
• Положенні та поглядах Всесвітньої психіатричної асоціації про права і юридичний захист психічно хворих, прийнятих Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації на VIII Всесвітньому конгресі із психіатрії (жовтень 1989 року);
• Гавайській декларації Всесвітньої психіатричної асоціації, схваленій Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації (липень 1983 року);
• Резолюції 46/119 «Захист осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги», прийнятій Генеральною асамблеєю ООН (лютий 1992 року);
• Рекомендаціях 818 (1977) щодо ситуації з психічними захворюваннями, прийнятих Парламентською асамблеєю Ради Європи (жовтень 1977 року);
• Рекомендаціях Комітету міністрів державами ­учасницям стосовно правового захисту осіб, які страждають на психічні захворювання та примусово утримуються як пацієнти (лютий 1983 року).

Відповідно п.3.6. Етичного кодексу лікаря України кожен пацієнт має право на зберігання особистої таємниці.

Лікар, як й інші особи, які беруть  участь у наданні медичної допомоги, зобов'язаний  зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і факт звернення за  медичною  допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству.

Таємниця поширюється  на  всю інформацію,  отриману в процесі лікування хворого  (у  т. ч.  діагноз, методи  лікування, прогноз тощо).

В нормативно-правових актах, у яких зазначаються відомості, що становлять лікарську таємницю, відсутнє чітке визначення цього терміна.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я «лікарську таємницю» можливо розуміти інформацію, яка стала відома медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Згідно з ст. 286 Цивільного кодексу України «лікарську таємницю» можливо розуміти як:

• таємницю про стан здоров'я особи;
• факт звернення за медичною допомогою;
• діагноз;
• інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

Відповідно до Кримінального кодексу України під поняттям лікарської таємниці слід розуміти такі відомості:

• факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя;
• зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я;
• результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (Вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним).

Відповідно до Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» в Україні діють державні інформаційні системи трансплантації: Єдина державна інформаційна система трансплантації органів та тканин та Державна інформаційна системи трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин.

Обробка персональних даних, що є конфіденційною інформацією про фізичних осіб та міститься в інформаційних системах супроводу трансплантації, здійснюється з дотриманням вимог Конституції України, законів України "Про захист персональних даних", "Про інформацію" та інших законів України.

Персональні дані, що є конфіденційною інформацією про фізичну особу, збирання, зберігання і використання яких не передбачено законодавством у сфері охорони здоров’я, та містять вимоги щодо обробки персональних даних в інших інформаційно-телекомунікаційних системах, можуть оброблятися у базах даних державних інформаційних систем трансплантації лише за згодою суб’єктів персональних даних.

Порядок розголошення лікарської таємниці

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров’я" ч.2 ст.285 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи).

Також лікарська таємниця може бути розголошена без згоди пацієнта у таких випадках:

• Якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації (ст. 21, ч. 2 Закону “Про інформацію”) [1];
• Медичну документацію про особу може отримати лише безпосередньо сама особа, якої це стосується (ч. 1 ст. 285 Цивільного кодексу України), або її представник, на підставі доручення або договору про надання правової допомоги (за умови, що копії зазначених документів будуть долучені до запиту), а також батьки (усиновлювачі, опікун або піклувальник) як законні представники дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи).
• Тимчасовий доступ до документів, що містять лікарську таємницю, може надати слідчий суддя або суд в рамках кримінального провадження, якщо при цьому буде встановлено, що інших способів отримання необхідної слідству інформації немає (ч.6 ст. 163 Кримінально процесуального кодексу України).
• Наречені мають право бути взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 30 Сімейного кодексу України).
• Інформація про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я – винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках (ч. 4 ст. 13 Закону “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ”).Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, що живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням або ж людина, що живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не отямиться і не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
• Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає важким психічним розладом, психіатричної допомоги та провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (стаття 6 Закону “Про психіатричну допомогу”).
• Відомості про лікування в наркологічному закладі можуть бути розголошені правоохоронним органам у разі притягнення такої особи до кримінальної або адміністративної відповідальності (ст. 14, ч. 5 Закону “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» до обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки тільки у разі необхідності охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення опіки або лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних і на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю.

Відповідальність за розголошення лікарської таємниці

За незаконне розголошення лікарської таємниці встановлена кримінальна відповідальність (ст. 145 КК України). Так, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Згідно зі ст. 132 КК України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Судова практика

Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду №205/9115/19 від 29.06.2022 року [2] (без надання письмової інформованої згоди пацієнтом на розголошення відомостей про позитивний ВІЛ-статус лікар не має права передавати іншій особі, зокрема й іншому лікарю, цю конфіденційну інформацію).

Див. також

• Відповідальність медичних працівників
• Права пацієнта