Як визнати заповіт недійсним

Матеріал з WikiLegalAid
Це затверджена версія цієї сторінки; вона не є останньою. Перегляд останньої версії.Редакція була затверджена Maryna.shapoval.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Цивільний кодекс України
  2. Цивільний процесуальний кодекс України
  3. Постанова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"
  4. Лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 № 10-1387/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування"

Поняття та види недійсного заповіту

Заповіт – це розпорядження, зроблена на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця (ст. 1233 ЦКУ).
Відповідно до ст. 202 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Глава 16 ЦКУ встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення – і це є загальні норми права. Проте ст. 1257 ЦКУ містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (ст. ст. 215, 225 ЦКУ).

Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (ст. ст. 1247, 1248 ЦКУ).
До нікчемних заповітів відносяться:

  • заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
  • вчинені через представника;
  • посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
  • посвідчені не уповноваженою на це особою;
  • секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (ст. 1249 ЦКУ);
  • посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (ст. 1253 ЦКУ);
  • заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ст. 1307 ЦКУ).

Слід зауважити, що для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам Закону, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться вище).

Підстави визнання заповіту недійсним

Підставами визнання недійсним заповіту є:

  • складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
  • складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
  • при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до ст. 1234 ЦК України право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.
Вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та має бути особисто підписаний заповідачем.

Обов'язкова частка у спадщині

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦКУ).
Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст. 1235 ЦКУ).

Доказова база

Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача.
Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза. (п. 16 ППВСУ від 06.11.2009 № 9)

Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.
Такими особами можуть бути:

  • спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 ЦКУ,
  • спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
  • спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
  • особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Підсудність

Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).

Судова практика про визнання заповіту недійсним

У даній Постанові зазначено, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним оскільки в даному випадку відповідно до ст. 43 Закону України "Про нотаріат" та пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

У даній Постанові зазначено, що неможна визнавати заповіт недійсний, базуючись на висновку експерта про нездатність усвідомлювати свої дії, якщо в ньому відсутній висновок про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

У даній Постанові зазначено, що нотаріус може посвідчувати заповіт тільки в межах свого нотаріального округу. Заповіт скасовано.

У даному Рішенні зазначено: якщо глуха особа підписала заповіт без свідків, але вміла читати, то такий заповіт є дійсним.

У даному Рішенні визнано: заповіт недійсним, оскільки встановлено, що на час складання заповіту, оскільки актами амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що на час складання заповіту особа виявляла ознаки тривалого психічного розладу розладу – "органічного амнестичного розладу, обумовленого, на думку комісії, комплексом наявних у під експертного соматно-неврологічних, в тому числі ендокринологічних захворювань, що позбавляло його на вказаний період часу здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними".