Відмінності між версіями «Розірвання трудового договору у зв'язку із втратою довіри»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 12: Рядок 12:
* <big>безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
* <big>безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
* винна дія працівника;
* винна дія працівника;
* втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.<br />Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України], питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей</big>
* втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.<br /></big>


== Безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей ==
== Безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей ==

Версія за 12:15, 24 лютого 2021

Нормативна база

Умови розірвання трудового договору у зв’язку із втратою довір'я

Відповідно до пункту 2 статті 41 Кодексу законів про працю України, підставою для розірвання трудового договору і ініціативи власника або уповноваженого ним органу можуть бути винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. За цією підставою можуть бути звільнені працівники, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності. Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов:

  • безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);
  • винна дія працівника;
  • втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 роз’яснено, що під обслуговуванням цінностей можна розуміти їх приймання, зберігання, транспортування, розподіл і т. ін.
Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це «прийняття» і «збереження».

 'Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які одержують їх під звіт ('наприклад: касир, інкасатор, комірник,вантажник, який займаються транспортуванням (переміщенням вручну) товарних цінностей.' )'

Для вирішення питання, щодо віднесення до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, у кожному конкретному випадку потрібно з’ясувати:

  1. Чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача;
  2. Чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.


Водночас не можуть бути працівниками, на яких у відповідних випадках поширюється дія п.2 ст.41 КЗпП, сторожі, охоронці, стрілки та інші працівники, які здійснюють функції з охорони або обліку. Щодо облікових працівників (рахівників, бухгалтерів, калькуляторів, контролерів тощо), то в їх трудових функціях відсутня ознака безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей. І тому вони не можуть бути звільнені за п.2 ст.41 КЗпП.

Винна дія працівника

Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

 Підставою для розірвання трудового договору у зв’язку з втратою довір'я є здійснення працівником винних дій.

Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна.

 Власник у разі спору зобов’язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Якщо провина працівника в здійсненні конкретних дій не встановлена, то працівник не може бути звільнений за мотивами втрати довір'я, незважаючи навіть на недостачу або зіпсування довірених цінностей.

Втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого їм органу

Переліку дій працівника, що можуть бути підставою для втрати довір'я, законодавство не наводить, а тому це питання залишається на розсуд роботодавця. Критерієм визначення дій, що можуть бути підставою для втрати довір’я, є вчинення працівником правопорушень з корисливих мотивів та професійна недбалість, що може створити загрозу цінностям, обслуговуваним працівником. Підставою для втрати довір'я є використання працівником ввіреного йому для безпосереднього обслуговування майна в особистих цілях. Простіше за все довести обгрунтованість звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП у випадку пошкодження чи знищення працівником цінностей, вчинення розкрадання, недотримання правил зберігання матеріальних цінностей.

КЗпП не вимагає повторюваності таких дій, тобто одного інциденту достатньо для звільнення.

Порядок дій, що передують звільненню

При розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Закон не вказує щоб до звільнення у зв'язку з втратою довір'я у працівника вимагались пояснення щодо допущеного ним порушення. Однак у затребуванні таких пояснень є істотний зміст.
Справа в тому, що в таких поясненнях працівники часто визнають допущені ними порушення, і такі пояснення власник вправі потім використовувати в суді як докази вчинення працівником порушення своїх трудових обов'язків або вчинення ним інших дій, які дають підстави для втрати довіри.

Не допускається звільнення працівника за вказаної підстави у період тимчасової непрацездатності винного працівника, а також у період перебування такого працівника у відпустці.

Відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 2 статті 41 КЗпП, може бути здійснено лише за попередньою згодою профспілкового органу Тобто, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах 15-денного строку. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Вирішення трудового спору

Згідно статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що «статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі:

  • вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);
  • розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);
  • розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».

Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати:

  • чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача;
  • чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.