Порушення зобов'язання.Відповідальність: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
(Створена сторінка: == Нормативна база == # [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.] # [http://hra.court.gov.ua/su...)
 
Рядок 2: Рядок 2:
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]
# [http://hra.court.gov.ua/sud2090/inf_court/generalization/civil7/ Узагальнення судової практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві судами Харківської області.]
# [http://hra.court.gov.ua/sud2090/inf_court/generalization/civil7/ Узагальнення судової практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві судами Харківської області.]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/543/96-%D0%B2%D1%80 Закон України " Про відповідальність за несвоєчасне виконання  грошових зобов'язань".]
== Порушення зобов’язання (неналежне виконання). ==
== Порушення зобов’язання (неналежне виконання). ==
Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.<br />
Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.<br />

Версія за 14:50, 22 лютого 2017

Нормативна база

  1. Цивільний кодекс України.
  2. Узагальнення судової практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві судами Харківської області.
  3. Закон України " Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Порушення зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Стаття 526 ЦК встановлює загальні вимоги щодо виконання зобов’язання: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, зобов’язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушив зобов’язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої ніж обумовлена договором якості, або з простроченням, або не в обумовлене договором місце тощо.

Оскільки зобов’язальне правовідношення є відносним і його учасники є завжди чітко визначеними (див. ст. 510 ЦК), порушником зобов’язання у більшості випадків є одна з його сторін. Третя особа (тобто особа, яка не є учасником зобов’язання) може бути його порушником лише у випадку, коли на неї покладено виконання зобов’язання в цілому або в частині (див. ст. 618 ЦК).

Правові наслідки порушення зобов’язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

  1. припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
  2. зміна умов зобов’язання;
  3. сплата неустойки;
  4. відшкодування збитків та моральної шкоди.

Слід враховувати, що передбачені цією статтею правові наслідки порушення зобов’язань не є однорідними за своєю правовою природою. Сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди є мірами відповідальності І застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника (див. ст. 614 ЦК і коментар до неї). Припинення зобов’язання і зміна його умов не є мірами відповідальності і, отже, застосовуються незалежно від вини порушника зобов’язання. Конкретні правові наслідки порушення того чи іншого зобов’язання визначаються ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.

Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання.

Відшкодування збитків є універсальною мірою цивільно-право­вої відповідальності, а, отже, найпоширенішим правовим наслідком порушення зобов'язання, який застосовується незалежно від спе­ціального застереження про це у договорі чи законі.

Згідно зі ст. 623 ЦК боржник, який порушив зобов'язання, має від­шкодувати кредиторові завдані цим збитки. Поняття та склад збитків розкриваються у ст. 22 ЦК. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'я­зання, доводиться кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення бор­жником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути викона­не, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'яв­лення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідальність за порушення зобов’язання.

Цивільно-правова відповідальність полягає в застосуванні до порушника санкцій, у результаті чого до останнього наступають несприятливі економічні та правові наслідки.

Однім з поширених видів цивільно-правової відповідальності у сучасній правозастосовчій судовій практиці є покладення на боржника обов`язку відшкодування завданих ним збитків через накладення грошового зобов`язання. Грошове зобов`язання – це зобов`язання по сплаті певної грошової суми, яке повинно припинятися шляхом його належного виконання. Стаття 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Особливістю застосування ст.625 ЦК України є можливість зобов`язати боржника у разі невиконання ним свого грошового зобов`язання (за договором кредиту, іпотеки, позики тощо) сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Відсутність вини, як правило, звільняє особу - порушника зобов'язання від відповідальності. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК).

Застосування відповідальності за порушення зобов’язань в судовій практиці:

Застосування відповідальності, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, разом з неустойкою (пенею) яка встановлена іншим законом чи договором.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов`язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст.549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч.2 ст.625 ЦК України). Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:

  1. застосування виключно у грошових зобов’язаннях;
  2. можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
  3. обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання;
  4. триваючий характер: нарахування пені за кожний день прострочення.

Сучасна вітчизняна юридична наука розрізняє види неустойки залежно від її співвідношення зі збитками:

  1. виключна неустойка, після стягнення якої збитки не відшкодовуються;
  2. залікова неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою;
  3. альтернативна неустойка – за вибором кредитора він може стягнути або неустойку або збитки;
  4. штрафна неустойка, після стягнення якої збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Отже, п.1 ст.624 ЦК України встановлює загальне правило, за яким якщо у разі порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. Тобто ЦК України передбачає застосування передусім штрафної неустойки. Водночас п.п.2., 3 ст.624 ЦК України передбачають можливість змінити в договорі це загальне правило і застосувати виключну, залікову або альтернативну неустойку.

У переважній більшості випадків розглянутих позовів судами Харківської області встановлено, що сторони зобов`язань в умовах договору або взагалі не обговорювали можливість застосування ст.625 ЦК України, або не передбачали спеціально знижений % (менше 3%) відшкодування. Цивільний кодекс України, регулюючи відносини між особами, які не є суб’єктами господарювання, більш суворо підходить до визначення розміру відповідальності порушників зобов’язань, причому саме у випадку, коли розмір цієї відповідальності не визначений у договорі.

Тому суди, керуючись змістом ч.2 ст.625 ЦК України стягують з боржників індекс інфляції та проценти.

Застосування спеціальних (скорочених) у випадку стягнення сум на підставі ч.2 ст.625 ЦК України

  Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в 1 рік. Разом з тим, суди враховують, що вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо основного зобов’язання.

У випадку, якщо неустойкою забезпечується виконання зобов’язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки фактично означає можливість стягнення неустойки за 1 рік, якщо не сплинув строк позовної давності щодо основної вимоги.

Одночасне стягнення штрафу та пені за прострочення грошового зобов’язання

Відповідно до ч.1 ст.546, ст..549 ЦК України зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України). Аналіз судової практики показав, що суди здебільшого приймають рішення про одночасне стягнення штрафу та пені за позовами банківських установ до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Підставами одночасного стягнення є зміст укладених договорів, положеннями яких це прямо передбачено. Такі умови стягнення передбачені у договорах банків ПАТ КБ Приватбанк, ПАТ КБ Надра, ПАТ Раффайзен банк Аваль та ін.

Застосування ч.2 ст.625 ЦК України до грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті

  Судова практика у виходить з того, що чинному законодавству не суперечить стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором, а позивач просить стягнути суму у валюті. Разом з тим, вказана норма діє лише за умови наявності у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку. При задоволенні позову про стягнення грошових сум суди зазначають в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, у грошовій одиниці України – гривні. У разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суди у мотивувальній частині рішення наводять розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак, наявні випадки, коли суди виносять рішення про стягнення сум заборгованостей саме в іноземній валюті.