Поняття та види доказів у цивільному процесі. Витребування доказів у цивільному процесі

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 17:29, 28 березня 2018, створена Nataliia.shesternina (обговореннявнесок) (зміни законодавства)

Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV
  2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III
  3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X
  4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 5

Витребування доказів у цивільному процесі

Статтею 84 Цивільно процесуального кодексу України, визначені умови та випадки витребування доказів:

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 ЦПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:

  • 1) який доказ витребовується;
  • 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
  • 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
  • 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 ЦПК України.

Суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

У випадках, передбачених законом, апеляційний загальний суд за місцезнаходженням доказів може витребувати докази на прохання третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу або за заявою сторони (учасника) третейського (арбітражного) розгляду за згодою третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу у справі, що розглядається третейським судом (міжнародним комерційним арбітражем), у порядку, встановленому цією статтею.

У разі задоволення відповідної заяви суд може зобов’язати особу, у якої такі докази витребовуються, надати такі докази безпосередньо третейському суду або міжнародному комерційному арбітражу або стороні, за заявою якої такі докази витребовуються, для подальшого їх подання третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу).

В ухвалі про витребування доказів суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із поданням відповідних доказів.

Докази і доказування


Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).
Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю таких елементів:

  • змісту доказів;
  • процесуальної форми доказів;
  • процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і
  • процесуальної форми доказів.

Зміст доказів — це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги ізаперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Так, у справі за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, змістом наданого позивачем доказу,встановленого на підставі показань свідка, є фактичні дані про перебування продавця у стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України процесуальною формою доказів, тобто засобами доказування, є пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи,висновки експертів. Так, за позовом про відновлення порушених авторських прав на твір образотворчого мистецтва позивач обґрунтовував свої вимоги фактичними даними про те, що видавництво всупереч умовам авторського договору самочинно внесло зміни у твір. Процесуальною формою цих доказів став письмовий документ — оригінал авторського договору. Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів — це встановлена цивільним процесуальним законом послідовність отримання, дослідження й оцінки змісту доказів та засобів доказування. Загалом слід розрізняти такі три загальноприйняті елементи предмету доказування: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі – обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами – всі які відбулися, а також наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи. Саме на обставинах, що підлягають встановленню, й будується предмет доказування в справі. Тому пропонується поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змішані. В цьому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положення з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їх юридичну вірогідність. Так, до особистих доказів пропонується віднести:

  • пояснення сторін;
  • пояснення третіх осіб;
  • пояснення представників;
  • пояснення заявників та заінтересованих осіб;
  • пояснення заявника та боржника;
  • показання свідків;
  • висновки експертів;
  • письмові докази, якщо при їх формуванні не застосовувались технічні
  • прилади комп’ютерної техніки.


Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування і одночасно виконують обов’язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.