Покупці земель сільськогосподарського призначення

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 07:24, 6 квітня 2017, створена Iryna.ieromina (обговорення | внесок) (Створена сторінка: '''== Покупці земель сільськогосподарського призначення ==''' '''План''' # Нормативно-правов...)

Перейти до навігації Перейти до пошуку

== Покупці земель сільськогосподарського призначення ==

План

  1. Нормативно-правова база.
  2. Основні поняття
  3. Використання земель з меліоративними системами

1. Нормативно-правова база

2. Основні поняття

Землеволодіння – фактичне володіння земельною ділянкою на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки власників землі; Землекористування – користування земельною ділянкою на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки користувачів землі; Обіг земель сільськогосподарського призначення – врегульовані нормами законодавства суспільні відносини щодо переходу прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з підстав і в порядку, визначеному законом, договором, рішенням суду;

3. Покупці земель сільськогосподарського призначення

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно ст. 130 ЗКУ, покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Проте на даний час через мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва дані положення фактично не діють. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення продовжено до належного законодавчого забезпечення запровадження і регулювання обігу земель, але не раніше 1 січня 2018 року. Хоча ЗКУ вказує, що мораторій діє: "до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року". Тобто по суті, мораторій є безстроковим та діє до моменту його скасування у майбутньому. Коментар, до статті 130 ЗКУ (в редакції Мірошниченка А. М. та Марусенко Р. І.) говорить про те, що по-перше, п. "а" містить нечіткі критерії для визначення громадян України, що мають переважне право. Зокрема, не розкрите поняття "сільськогосподарська освіта". Даний термін за відсутності законодавчої конкретизації означає сільськогосподарську освіту будь-якого освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня. Так само не конкретизовано вимогу щодо наявності досвіду роботи у сільському господарстві - категорії посади, часу роботи тощо. Під зайняттям "веденням товарного сільськогосподарського виробництва" можна, розуміти наявність у особи земельної ділянки відповідного призначення, роботу за наймом у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, зайняття фермерством тощо. По-друге, критерій, покладений в основу п. "б", теж видається не зовсім коректним. На даний час цивільне законодавство передбачає правила про загальну правоздатність юридичної особи (ст. 91 ЦКУ). Правило, передбачене п. "б", виглядає у цьому відношенні невиправданим винятком. З іншого боку, за існуючою практикою в установчих документах більшості юридичних осіб вказуються усі теоретично можливі види діяльності, що навряд чи є запорукою їх ефективного та професійного здійснення. Реалізацію коментованої норми ускладнює те, що поняття "земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" законодавчо не визначене. До таких земель можна віднести насамперед землі, надані для ведення фермерського господарства (виходячи із визначення фермерського господарства - див. коментар до ст. 31 ЗКУ), та земельні ділянки, виділені в рахунок права на земельну частку (пай), за умови, що у відповідних державних актах було зазначено саме таке цільове призначення (див. коментар до п. 17 розд. X "Перехідні положення" ЗКУ). Враховуючи те, що угоди щодо відчуження земельних ділянок мають укладатися в нотаріальній формі (ч. 3 ст. 132 ЗКУ), а відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріус при посвідченні угоди повинен перевірити відповідність змісту угоди закону, перевірка відповідності набувача вимогам, викладеним у коментованій статті, має здійснюватися саме нотаріусом при посвідченні угоди. Проте враховуючи неясність положень ст. 130 ЗКУ, можна прогнозувати, що при реалізації статті виникнуть значні проблеми. До ч. 2. Коментованою нормою передбачене переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Але закон не встановлює механізму його реалізації. Застосування за аналогією норм ЦКУ щодо права переважної купівлі частки у спільній частковій власності (ст. 362) є неможливим з огляду на широке коло суб'єктів права переважної купівлі: видається сумнівною можливість їх письмового повідомлення про майбутній продаж. Так само, через численність суб'єктів права не працюватиме і механізм переведення на суб'єкта, що має переважне право, прав і обов'язків покупця у разі порушення права переважної купівлі (ч. 4 ст. 362 ЦКУ). Можливо перелік питань зменшиться, після розробки та прийняття Верховною Радою України повноцінного закону про продаж землі, який знаходиться на на стадії створення.