Покупці земель сільськогосподарського призначення

Нормативна база

• Конституція України
• Земельний кодекс України
• Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року № 637 "Про затвердження Порядку здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України"

Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для:

• виробництва сільськогосподарської продукції;
• здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності;
• розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

• сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
• несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об’єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (стаття 22 Земельного кодексу України).

Хто може бути покупцем земель сільськогосподарського призначення?

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 Земельного кодексу України.

Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

• громадяни України;
• юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади;
• територіальні громади;
• держава.

Зверніть увагу!

Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками, Національним банком України лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності. Національний банк України здійснює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, набутих у власність у рахунок погашення боргу за кредитами, наданими банкам для підтримки ліквідності, відповідно до Закону України "Про Національний банк України".

Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення юридичними особами, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, може здійснюватися з дня та за умови схвалення такого рішення на референдумі.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише: за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду),спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом їх передачі у довірчу власність (у разі якщо відповідно до закону право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється), чи шляхом звернення стягнення на них (частина 3 статті 131 Земельного кодексу України).

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб’єкти:

♦ у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва;

♦ у другу чергу - орендар земельної ділянки.

У разі якщо суб’єкти переважного права першої та другої черги не скористалися своїм переважним правом купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, або надали відмову від реалізації свого переважного права шляхом подання нотаріусу заяви, договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення на умовах, визначених проектом такого договору, може бути укладений з третьою особою у будь-який час після державної реєстрації наміру щодо продажу такої земельної ділянки (стаття 130-1 Земельного кодексу України).

Хто не може бути покупцем земельних ділянок сільськогосподарського призначення?

За будь-яких умов, у тому числі у разі схвалення на референдумі відповідного рішення, забороняється набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

• юридичними особами, учасники (акціонери, члени) або кінцеві бенефіціарні власники яких є особи, які не є громадянами України, - на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), які розташовані ближче 50 кілометрів від державного кордону України (крім державного кордону України, який проходить по морю);
• юридичними особами, учасники (акціонери, члени) або кінцеві бенефіціарні власники яких є громадяни держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом;
• особами, які належать або належали до терористичних організацій;
• юридичними особами, учасники (акціонери, члени) або кінцеві бенефіціарні власники яких є іноземні держави;
• юридичними особами, у яких неможливо встановити кінцевого бенефіціарного власника;
• юридичні особи, кінцеві бенефіціарні власники яких зареєстровані в офшорних зонах, віднесених до переліку офшорних зон, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
• фізичними та юридичними особами, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України "Про санкції" у вигляді заборони на укладення правочинів з набуття у власність земельних ділянок, а також пов’язаними з ними особами;
• юридичними особами, створеними за законодавством України, що перебувають під контролем фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих у державах, включених Міжнародною групою з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом (абзац шістнадцятий частини першої статті 130 Земельного кодексу України).
  

Особливості набуття у власність землі сільськогосподарського призначення

Площа земельних ділянок

Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати 10 000 гектарів.

Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше 10 000 гектарів.

При цьому в такі обмеження  входить як пряме володіння (тобто коли земельна ділянка перебуває саме у власності фізичної особи), так і опосередковане володіння (коли особа володіє часткою у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи, яка в свою чергу, має у власності земельну ділянку). У такому випадку вважається, що такій фізичній особі, крім земельних ділянок, що належать їй на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки загальною площею, яка визначається шляхом множення площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (членом якої вона є) на розмір частки такої фізичної особи у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді юридичної особи (вираженої у відсотках).

З метою недопущення набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення фізичними та юридичними особами, яким відповідно до законодавства заборонено набувати таке право визначено процедуру проведення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу України – Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року № 637.

Перевірка набувача земельної ділянки

Перевірка здійснюється, зокрема, в автоматизованому порядку, у тому числі шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Перевірка не здійснюється при набутті у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею:

1. для ведення садівництва - не більше 0,25 гектара;
2. для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів, - не більше 2 гектарів.

При набутті у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення без здійснення перевірки, набувач до вчинення правочину про перехід права власності подає нотаріусу, який посвідчує відповідний правочин, заяву про дотримання вимог цієї статті 130 Земельного кодексу України, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально.

Копії такої заяви, засвідчені нотаріусом, надаються сторонам правочину про перехід права власності на земельну ділянку.

Зверніть увагу!

Недотримання набувачем права власності на земельну ділянку вимог статті 130 Земельного кодексу України, у тому числі зазначення недостовірних відомостей у заяві, є підставою для визнання правочину про перехід права власності на земельну ділянку недійсним.

Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності забороняється.

Ціна

Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення реалізується за умови, що суб’єкт переважного права сплачує ціну, за якою здійснюється продаж земельної ділянки, а в разі продажу на аукціоні (земельних торгах) - якщо його пропозиція є рівною пропозиції, що є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону (земельних торгів), а також виконує всі інші умови договору купівлі-продажу, встановлені продавцем (частина друга статті 130-1 Земельного кодексу України).

Розрахунки, пов’язані із сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, провадяться в безготівковій формі.

Дії перед укладенням договору купівлі-продажу

Власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення (за наявності переважного права купівлі) зобов’язаний не пізніш як за 2 місяці до дня укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки зареєструвати намір щодо продажу земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У разі якщо продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється не на земельних торгах, заява про державну реєстрацію такого наміру подається за 2 місяці нотаріусу, який здійснюватиме нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу разом з проектом такого договору.

Нотаріус зобов’язаний протягом 3-х робочих днів повідомити про такий намір суб’єктів переважного права цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Суб’єкт переважного права вважається повідомленим про зазначений намір також у разі його відмови отримати повідомлення, про що є відповідна позначка, або якщо повідомлення повернулося до нотаріуса у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Покупець, який має переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення та бажає його використати зобов’язаний повідомити про це нотаріуса цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку. Протягом місяця з дня отримання такого повідомлення нотаріус за погодженням із продавцем земельної ділянки повинен призначити день і час укладення договору купівлі-продажу та повідомити про це покупця цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення (частина третя статті 130-1 Земельного кодексу України).

Вищезазначені вимоги не поширюються на випадки продажу співвласнику земельної ділянки окремої частки у праві власності на таку земельну ділянку іншому її співвласнику.