Особливо цінні землі та порядок припинення прав на них

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Закон України "Про охорону земель"
• Закон України "Про природно-заповідний фонд України"
• Закон України "Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра"
• Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 16.10.2003 № 245 "Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів"
  

Визначення та перелік земель, що відносяться до особливо цінних

Відповідно до аналізу положень чинного законодавства України, віднесення земель до особливо цінних відбувається на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних потреб.
До особливо цінних земель відносяться землі з різним цільовим призначенням, однак з урахуванням фізичних властивостей останніх, їх природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, законодавством встановлюється особливий порядок їх охорони та припинення прав на них.
Стаття 150 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік земель, що відносяться до особливо цінних, а саме:

• у складі земель сільськогосподарського призначення:

чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

• торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини, торфовища у складі водно-болотних угідь міжнародного значення;
• землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу, а саме: ДП "Лівадія", "Гурзуф", "Таврида", "Алушта", "Малоріченське", "Судак", "Морське", "Привітне".
• землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;
• землі природно-заповідного призначення (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва);
• землі іншого природоохоронного призначення (земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність);
• землі історико-культурного призначення (землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби).

Особливо цінні ґрунти

Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 6 жовтня 2003 року № 245 затверджено перелік особливо цінних груп ґрунтів, які складають особливо цінні землі, що складено відповідно до матеріалів природно-сільськогосподарського районування території України.

Так, на території України виділено 19 природно-сільськогосподарських провінцій, у яких зафіксовано всі відповідні агровиробничі групи ґрунтів сільськогосподарських угідь.

З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення.

Відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов’язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Підстави припинення права власності та права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель

Припинення права власності та права користування земельними ділянками особливо цінних земель відбувається з урахуванням загальних положень чинного законодавства у сфері земельних відносин, однак містить певні особливості.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку

• добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
• смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
• відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
• звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
• відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
• конфіскація за рішенням суду;
• невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом;
• примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою

• добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
• вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;
• використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
• використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
• систематична несплата земельного податку або орендної плати;
• набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
• використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
• передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об’єктом державно-приватного партнерства або об’єктом концесії;
• припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);
• невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Варто зауважити, що припинення права постійного користування землями природно-заповідного, іншого природоохоронного призначення та земель історико-культурного призначення з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель

Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається виключно у разі:

• розміщення на них об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, об’єктів, пов’язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією;
• розміщення об’єктів промисловості на землях сільськогосподарського призначення, визначених пунктом "а" частини першої статті 150 Земельного Кодексу України;
• відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, визначених пунктами "а" і "б" частини першої статті 150 Земельного Кодексу України ( сільськогосподарського призначення, торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини, торфовища у складі водно-болотних угідь міжнародного значення), до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення;
• реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями.

Погодження матеріалів місць розташування об'єктів на особливо цінних землях провадиться Верховною Радою України.

Відповідальність за самовільне заняття земельних ділянок особливо цінних земель

Самовільне зайняття земельної ділянки, що віднесена до особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років (ч. 2 ст. 197-1 КК України).

Див. також

• Оціночно-земельна експертиза
• Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них