Відповідальність медичних працівників

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 14:09, 19 липня 2017, створена Vira.andreikiv (обговореннявнесок) (Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] * [http://zakon2.ra...)

Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база


Опис суттєвих аспектiв, що впливають на один iз варiантiв вирiшення проблеми:


Юридична відповідальність медичного працівника за професійне правопорушення – це застосування до особи, яка вчинила правопорушення при виконанні професійних обов’язків у сфері медичної діяльності, заходів державного примусу, передбачених правовими нормами, які супроводжуються необхідністю для винного зазнати певних втрат особистого, організаційного або майнового характеру.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні визначаються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII. Так, відповідно до статті 80 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII – особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. Окрім цього Кодексом законів про працю Ук¬раїни встановлено дисциплінарну відповідальність працівників.

Позасудовий порядок

Сюди можна віднести дисциплінарну відповідальність медичного працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

  1. догана;
  2. звільнення.

З цього випливає, що, по-перше, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є правом роботодавця, а не його обов’язком; по-друге, винесення працівникові догани позбавляє можливості роботодавця застосувати до працівника ще й такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення за одне і теж дисциплінарне правопорушення (ч. 2 ст. 149 КЗпП України). Згідно зі ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (якому надано право прийняття на роботу) безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або його перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Неможливість притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності зі спливом шестимісячного строку покликана забезпечити стабільність у трудових правовідносинах. Трудовим законодавством чітко визначено, за які трудові правопорушення та за яких умов допускається застосовувати такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, адже у ст. 40 та 41 КЗпП України наведено вичерпний перелік підстав для розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця. Так, роботодавець може застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення лише у таких випадках:

  1. систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
  2. прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
  3. появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
  4. вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування за ходів громадського впливу (п. 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);
  5. одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками (п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України).

Працівник має право оскаржити рішення роботодавця про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до комісії по трудових спорах (КТС) та/або до місцевого суду за місцезнаходженням закладу охорони здоров’я або за своїм місцем проживання (на свій вибір) у тримісячний строк з дня застосування дисциплінарного стягнення.

Судовий порядок

Конституція України (ст. 55) гарантує кожній людині, в тому числі і медичному працівнику, право на судовий захист .
Дане право медичний працівник може реалізувати у порядку:

1) цивільного судочинства (відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів). Зокрема, в порядку цивільного судочинства медичний працівник може:

а) оскаржити незаконне звільнення з роботи (у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) та вирішувати інші трудові спори (в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права). Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя;

б) захищати свою честь, гідність та ділову репутацію, що були принижені іншими особами. Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснює, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків;

в) оскаржувати накладене на нього стягнення у порядку регресу за ненадання чи неналежне надання медичної допомоги. Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України моральну та матеріальну шкоду, завдану лікарем пацієнту в процесі виконання ним своїх професійних обов'язків відшкодовуватиме заклад охорони здоров'я, який, відтак, має право завернутися до працівника в порядку регресу і вимагати відшкодування сплаченої суми. При цьому слід пам'ятати про таке:

- за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За правилами ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками");

- на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст.130 КЗпП України) (слід пам'ятати, що усі дії медичних працівників у невідкладних станах слід розцінювати як дії у стані крайньої необхідності);

- працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст.134 КЗпП України). Працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише у тих випадках, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок, а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлена слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з подальшим припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, що не виключає кримінальної відповідальності);

- регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо) (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди").

2) кримінального судочинства (відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову з дотриманням правил підсудності). Це означає, що медичний працівник має право в порядку кримінального судочинства оскаржувати постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за фактом вчинення професійного (медичного) злочину. Також слід пам'ятати про те, що у кримінальному судочинстві діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України). В цивільному судочинстві - принцип презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Куди звернутися

До відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем проживання.

Вартiсть

Встановлюється відповідно до Закону України «Про судовий збір»

Перелiк та зразки необхiдних документів

Для вирішення спору судом необхідно подати позовну заяву, що відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу.

Пiдстави для вiдмови

Суд може залишити позовну заяву без руху, повернути заяву, зупинити або закрити провадження у справі, залишити заяву без розгляду у випадках та в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом.

Порядок оскарження

Особа, що зверталась за захистом своїх прав до суду, має право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України.