Вивезення за кордон дітей та їх повернення в Україну. Право на спілкування (доступ) з дитиною

Нормативна база

• Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року
• Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про Національну поліцію"
• Указ Президента України від 02 квітня 1994 року № 127 "Про Консульський статут України"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533 "Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України"
• Постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 "Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей"

Розшук дитини, вивезеної за кордон або на територію іншого регіону України під час воєнного стану

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (абзаци другий та третій частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України).

Увага! В умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів). Для уточнення інформації щодо перетину кордону з дитиною можна звернутися Державної прикордонної служби України: 0 800 218 808 або 1598 (багатоканальний номер для безкоштовних дзвінків з мережі фіксованого та мобільного зв'язку на території України); +38 (044) 527-63-63 (міський номер для дзвінків із України та із-за кордону, згідно з тарифами відповідного оператора зв’язку).

Умови перетинання державного кордону громадянами України у період дії воєнного стану, в тому числі дітьми, дітьми з інвалідністю; дітьми, хворими на тяжкі захворювання; дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування визначено пунктами 2¹-2⁵ Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Детальніше див.: Правила перетину кордону в умовах воєнного стану окремими категоріями громадян

Відповідно до абзаців п’ятнадцятого, шістнадцятого пункту 2³ Правил, після прибуття дітей до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов’язані протягом одного робочого дня звернутися до консульської установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік. Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через Міністерство закордонних справ України поінформувати Міністерство соціальної політики України та Національну соціальну сервісну службу України про взяття дітей на консульській облік.

▶ Якщо законним представникам (батькові, матері, опікуну, піклувальнику) відомо, що дитина знаходиться на території України, але конкретне її місцезнаходження невідоме, потрібно звернутися до територіального органу Національної поліції України, оскільки відповідно до покладених на неї завдань поліція, зокрема розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом (пункт 7 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію").

▶ Якщо законним представникам (батькові, матері, опікуну, піклувальнику) невідомо до якої саме іноземної країни вивезено дитину, можна звернутися з відповідним запитом до Адміністрації Державної прикордонної служби України: https://dpsu.gov.ua/ua/Elektronne-zvernennya.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533, Адміністрація Державної прикордонної служби України відповідно до покладених на неї завдань організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів.

Право доступу іншого з батьків до дитини, яка постійно проживає за межами України, та повернення її в Україну

У відносинах між Україною та 87-ма державами світу* чинна Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (далі – Конвенція), яка спрямована на забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

---

^{*Австралія, Австрія, Албанія, Андорра, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Венесуела, Вірменія, Габон, Гайана, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Еквадор, Естонія, Замбія, Ізраїль, Ісландія, Іспанія, Італія, Ірак, Ірландія, Казахстан, Канада, Китай (прийняття від імені Гонконгу і Макао), Кіпр, Колумбія, Корея, Куба, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Маврикій, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Монако, Королівство Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Південно-Африканська Республіка, Північна Македонія, Республіка Польща, Португалія, російська федерація, Румунія, Сальвадор, Сан-Марино, Сейшельські острови, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Туніс, Узбекистан, Угорщина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Ямайка, Японія.}

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Конвенція застосовується до будь-якої дитини, що постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.

У разі, якщо другий з батьків не заперечуєте проти постійного місця проживання дитини на території іноземної держави, він може ініціювати процедуру щодо забезпечення реалізації права доступу до дитини на підставі статті 21 Конвенції.

Увага! Згідно зі статтею 5 Конвенції "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Питання про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) та забезпечення реалізації права доступу до дитини регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (далі - Порядок).

Важливо! Одночасне подання обох заяв не передбачено Конвенцією.

	Повернення дитини	Доступ до дитини (контакт з дитиною)
Умови застосування Конвенції	Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується. На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється). Дитину вивезено з України з метою зміни держави її постійного місця проживання без нотаріально засвідченого дозволу на другого з батьків. Конвенція не застосовується у разі вивезення дитини тимчасово з метою участі в змаганнях, лікування, на період дії воєнного стану без наміру змінити державу постійного проживання дитини. До виїзду з України дитина постійно проживала на території України (1 рік і більше). Відсутня нотаріально посвідчена згода другого з батьків, усиновлювачів, інших осіб, яким належать права піклування або опіки над дитиною, на виїзд дитини з України з метою зміни держави постійного місця проживання. Дитину не повернуто в Україну після закінчення строку, визначеного статтею 157 Сімейного кодексу України або зазначеного в одному із документів, на підставі якого дитину було тимчасово вивезено за кордон для відпочинку, лікування, участі в змаганнях, конкурсах тощо. Перелік документів, на підставі яких дитина може виїхати за кордон на певний період часу, у тому числі під час дії воєнного стан, визначено Правилами.	Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується. На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється). Другий з батьків належним чином здійснював права та обов'язки щодо піклування про дитину, про що є документальне підтвердження.
Хто може звернутися	1. Один із батьків (усиновлювачів); 2. Опікун (піклувальник), під чиєю опікою чи піклуванням перебуває дитина за рішенням суду; 3. Прийомні батьки; 4. Батьки-вихователі; 5. Директор малого групового будинку, будинку дитини системи охорони здоров’я, пансіону закладу освіти, дитячого будинку-інтернату системи соціального захисту населення.	1. Один із батьків (усиновлювачів)" 2. Опікун (піклувальник), під чиєю опікою чи піклуванням перебуває дитина за рішенням суду; 3. Дід, баба; 4. Рідні брати, сестри.
Куди звернутися	Статті 8 та 21 Конвенції надають особі, яка має право звертатися із заявою про повернення дитини/забезпечення реалізації прав доступу до дитини, право вибору до кого саме звернутися з такою заявою, зокрема до: ▷ Міністерства юстиції України: в електронній формі на електронну пошту: callcentre@minjust.gov.ua та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001. ▷ Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає. Назву Центрального органу відповідної іноземної держави та його контактні дані можна знайти за посиланням: https://cutt.ly/wJIxHtV.
Протягом якого часу необхідно звернутися	Рекомендовано ініціювати питання повернення дитини в Україну якнайшвидше і до сплину річного терміну з дати вивезення або утримування дитини на території іноземної держави (виходячи з практики застосування Конвенції в Україні, у випадках, коли заява подається після сплину річного терміну суд тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, може винести рішення про відмову у поверненні дитини в України на підставі того, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі).	_______
Порядок звернення з відповідною заявою	⇒ Ознайомитися з інформацію щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини: https://cutt.ly/8JIXzN6 або заяви про забезпечення реалізації прав доступу до дитини: https://cutt.ly/zJI5isP. ⇒ Заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку) або заяву про забезпечення реалізації прав доступу до дитини (додаток 2 до Порядку). ⇒ Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції (формуляри відповідних довіреностей за посиланнями: https://cutt.ly/VJIU4Tc або https://cutt.ly/3JI5Dh5); ⇒ Додати документи: копію свідоцтва про народження дитини; довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні; копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов'язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності); будь-які інші документи, що стосуються справи; фотокартки дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном або особи, з якою дитина проживає. ⇒ Додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на державну (офіційну) мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається. ⇒ Разом із супровідним листом на ім'я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 1 - 5 документи до Міністерства юстиції України. Увага! В електронній формі пакет документів має подаватися у форматі ".pdf". Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

У разі, якщо невідомо, на території якої саме країни перебуває дитина, заявник може скористатися одним із варіантів:

• подати до Міністерства юстиції України пакет документів без перекладу для подальшого звернення до Національної поліції України. Після встановлення Національною поліцією України місцезнаходження дитини за кордоном заявника буде додатково повідомлено, на яку саме мову потрібно здійснювати переклад документів;

• Заявник може самостійно звернутися до Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням надати інформацію про перетин дитиною державного кордону України: https://dpsu.gov.ua/ua/Elektronne-zvernennya та до Національної поліції України з проханням встановити місцезнаходження дитини за кордоном. Після отримання відповіді Національної поліції України, подати до Міністерства юстиції повний пакет документів разом з його перекладом.

Порядок отримання інформації про місцезнаходження дитини в іноземній державі

Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі – Конвенція 1996 року) набрала чинності для України 01 лютого 2008 року.

Виходячи з положень статті 23 Конвенції 1996 року, всі заходи щодо захисту дітей, ухвалені компетентними органами України, тобто всі рішення судів та органів опіки та піклування (наприклад, про призначення опікуна; надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; про утворення дитячого будинку сімейного типу; про поміщення дитини у заклад тощо), мають визнаватися на території всіх держав-учасниць Конвенції 1996 року, за умови їх перекладу на офіційну мову цієї держави або на англійську чи французьку мову.

Водночас, якщо існує потреба у вжитті певних заходів, тобто фактично у визнанні та наданні дозволу на виконання на території іноземної держави рішення українських компетентних органів, то будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається правом Держави, в якій було подано прохання (стаття 24 Конвенції 1996 року).

Зазначені положення застосовуються у випадках, коли дитина перебуває на території іншої держави, і щодо неї має бути визнано і виконано рішення українських компетентних органів, так само і щодо дитини, яка знаходиться на території України, і щодо неї були прийняті рішення іноземними компетентними органами.

Увага! При застосуванні Конвенції 1996 року визначальне значення має лише місце проживання дитини, громадянство дитини не має значення.

Конвенція 1996 року не містить механізмів, які могли би забезпечити повернення незаконно переміщених та утримуваних дітей, але у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі (стаття 7 Конвенції 1996 року).

Запити, що надсилаються через центральний орган, складаються органами у справах дітей, органами опіки і піклування та соціальними службами на підставі статей 31, 32, 34, 35 і 36 Конвенції 1996 року і стосуються:

1. надання інформації про становище та умови проживання дитини;
2. звернення з проханням до компетентного органу враховувати потребу вжиття заходів для захисту особи чи майна дитини;
3. опрацювання запитів про вжиття в рамках своєї юрисдикції заходів захисту у найвищих інтересах дитини;
4. сприяння шляхом медіації, примирення або подібних заходів, погоджених рішень щодо захисту особи чи майна дитини у випадках, до яких застосовується Конвенція 1996 року;
5. надання допомоги у встановленні місцеперебування дитини, якщо є підстави вважати, що дитина може потребувати захисту;
6. надання інформації, що стосується заходів захисту дитини;
7. повідомлення про існування небезпеки для дитини та про заходи, яких було вжито або можливість вжиття яких розглядається.

Механізм взаємодії

⇒ Служба у справах дітей направляє запит (який стосується дитини із зазначених питань) Міністерству юстиції України;

⇒ Міністерство юстиції України направляє запит іноземному Центральному органу для вжиття заходів реагування або надання інформації;

⇒ Центральний орган за результатами виконання запиту направляє відповідну інформацію Міністерству юстиції України;

⇒ Міністерство юстиції України повідомляє отриману від іноземного Центрального органу інформацію службі у справах дітей.

Оскільки дитина може перебувати як в Україні так і в іноземній державі, аналогічний механізм застосовується й у разі отримання запиту від іноземного Центрального органу.

Особливості взаємодії:

• Всі запити мають надсилатися лише через Міністерство юстиції України як Центральний орган, оскільки Україна зробила відповідне застереження про це (статті 34 і 44 Конвенції 1996 року).
• Застосування Конвенції 1996 року можливо лише у випадку, коли дитину, стосовно якої направляється заява чи запит, можна ідентифікувати.
• Міністерство юстиції України не приймає індивідуальні заяви. Громадяни України мають звертатися до служби у справах дітей для направлення запитів до Міністерства юстиції України.

---

^{Держави-учасниці Конвенції 1996 року:}

^{Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болгарія, Коста-Ріка, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Уругвай.}