Відновлення втраченого судового провадження, у тому числі на тимчасово окупованій території і в зоні АТО

Нормативна база

• Конституція України (від 28.06.1996 № 254к/96-ВР)
• Цивільний кодекс України (від 16.01.2003 № 435-IV)
• Закон України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»
• Закон України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції»
• Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (Інструкція з діловодства)
• Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджене рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (в редакції від 03 березня 2016 року) (Положення про АСДС)

Опис суттєвих аспектів

Однією з гарантій забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві є існування на законодавчому рівні інституту цивільного процесуального права – відновлення втраченого судового провадження. Застосування цього процесуального механізму в разі втрати повністю або частково судового провадження забезпечує можливість реалізації усіх складових права на судовий захист, яке не обмежується лише вирішенням справи судом, а охоплює також право на оскарження судового рішення та виконання судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) право на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Тому виконання рішення суду повинно розглядатись як невід’ємна частина судового процесу в розумінні статті 6 Конвенції (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, «Бакай та інші проти України» від 9 листопада 2004 року).

Ефективне застосування у національному цивільному процесі інституту відновлення втраченого судового провадження набуває особливої актуальності у зв’язку з припиненням діяльності судів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та окремих районах Донецької та Луганської областей і, як наслідок, втратою матеріалів багатьох цивільних справ, що перебували у провадженні цих судів. Адже втрата матеріалів судових проваджень, рішення у яких не виконано, є перешкодою для реалізації громадянами передбаченого Конституцією України права на судовий захист та гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції права на справедливий суд.

Відновлення втраченого судового провадження за заявою осіб, які брали участь у справі

Відповідно до статті 403 ЦПК втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі. Тлумачення зазначеної норми у сукупності з положеннями статті 26 ЦПК, де визначено склад осіб, які беруть участь у справі, дозволяє дійти висновку, що заява про відновлення втраченого судового провадження подається особами, які мали конкретний процесуальний статус у втраченому провадженні як позивач, відповідач, третя особа, представник, заявник або заінтересована особа, а також як орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. При цьому звертаємо увагу, що немає ніякого значення, який саме процесуальний статус з числа осіб, які брали участь у справі, мав заявник.

З урахуванням положень статей 26, 38, 44 ЦПК правом подання заяви про відновлення втраченого судового провадження наділений і представник особи.

Відновлення втраченого судового провадження за заявою осіб, які не брали участі у справі

Досить дискусійним та неоднозначним у судовій практиці, незважаючи на норму статті 403 ЦПК, є питання щодо права особи, яка не брала участі у справі, подати заяву про відновлення втраченого судового провадження, якщо суд вирішив питання про її права і обов’язки. Деякі суди відкривають провадження та ухвалюють рішення за заявами таких осіб про відновлення втраченого судового провадження, інші – відмовляють у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК).

Так, Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 19 червня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою П.С.В. про відновлення втраченого судового провадження. Ухвалу суд мотивував тим, що заявник не наводить підстав про те, що він був стороною у справі, провадження в якій просить поновити. Отже, заявник позбавлений можливості захищати свої права та інтереси в межах вказаного провадження, а вправі звертатись до суду з окремою заявою.

Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року в справі № 639/4593/14-ц (провадження № 2-в/639/1/14) заявнику відмовлено у відкритті провадження за заявою П.В.П. про відновлення втраченого судового провадження. Судом було встановлено, що заявник звернувся до суду із зазначеною заявою у зв’язку з необхідністю відновлення втраченого судового провадження у справі № 2 1506/01 в частині ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.01.2000 про скасування ухвали цього суду від 19.01.2000, про накладання арешту на квартиру, співвласником якої він є. У квітні 2014 року він звернувся до нотаріальної контори з питання відчуження цього майна, проте йому було відмовлено в зв’язку з арештом на вказану квартиру ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 січня 2000 року. У матеріалах архівної справи (№ 2-1506/1), що зберігається в архіві Жовтневого районного суду м. Харкова, відсутні документи, що стосуються накладення арешту на квартиру.

Відмову у відкритті провадження за заявою заявника про відновлення втраченого судового провадження суд, зокрема, мотивував тим, що як вбачається з матеріалів та зазначається заявником, він не є особою, яка брала участь у справі. Водночас у судовій практиці непоодинокими є й протилежні приклади, коли суди відновлюють втрачене судове провадження за власною ініціативою, якщо таке відновлення є необхідним для захисту прав особи, яка не брала участі у справі, але в якій суд вирішив питання про її права і обов’язки.

З огляду на те, що норма статті 403 ЦПК не передбачає можливості подання заяви про відновлення втраченого судового провадження особами, які не брали участі у справі, то наступають наслідки, передбачені пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК (відмова у відкритті провадження у справі), а якщо таку заяву подано особою, яка не має повноважень на звернення до суду та на ведення справи, то застосовуються положення, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 121 ЦПК (повернення заяви).

Вимоги до змісту заяви про відновлення втраченого судового провадження

Статтею 405 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про відновлення втраченого судового провадження. Так, відповідно до частини першої цієї статті у заяві повинно бути зазначено:

• про відновлення якого саме провадження просить заявник;
• чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження;
• якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник;
• хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;
• що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них;
• поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним;
• для якої мети необхідне їх поновлення.
  

Водночас, вирішуючи питання про відповідність заяви про відновлення втраченого судового провадження вимогам закону, суди повинні враховувати не лише встановлені статтею 405 ЦПК вимоги до такої заяви, а й загальні вимоги, передбачені статтею 119 ЦПК, оскільки, як вже зазначалося, на цей вид провадження поширюються загальні правила здійснення судочинства, крім особливостей, встановлених розділом ІХ ЦПК.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦПК до заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі. Це правило є винятком із загальних правил, встановлених статтею 64 ЦПК щодо вимог до письмових доказів, та зумовлене особливостями провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження.

Слід зазначити, що коло необхідних документів, які додаються до заяви про відновлення матеріалів кожної конкретної цивільної справи, залежить від її характеру і від того, в якому обсязі ініціатор судового розгляду просить поновити судове провадження (повне чи часткове відновлення). Зокрема, до заяви про відновлення втраченого судового провадження може бути додано копії позовної заяви, копії апеляційної або касаційної скарги, рішення, ухвала, судові повістки або повідомлення, виконавчі листи, інші документи, які вказують на наявність судової справи і зміст вчинених у ній процесуальних дій та ухвалених процесуальних документів.

Дотримання судами вимог законодавства під час визначення підсудності заяви про відновлення втраченого судового провадження

Стаття 404 ЦПК встановлює виключну територіальну підсудність справи про відновлення втраченого судового провадження. Відповідно до цієї статті заява про відновлення втраченого судового провадження подається заінтересованими особами до суду, який розглядав цю справу та ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Такі судові рішення може ухвалити не тільки суд першої інстанції, що розглядав справу (статті 205, 208, 215 ЦПК), а й апеляційний чи касаційний суд (статті 314, 344 ЦПК). Однак, незважаючи на відсутність прямої вказівки в ЦПК, заява про відновлення втраченого судового провадження повинна подаватися до суду першої інстанції, оскільки саме в цьому суді формується та зберігається (зберігалася) справа.

Такий висновок узгоджується з позицією ВССУ, викладеною в ухвалі від 01 липня 2015 у справі № 6-13992св15, де зазначено, що відновлення втраченого судового провадження здійснюється місцевим судом, незалежно від того, на якій стадії розгляду (в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції) вона перебувала. Якщо необхідно здійснити апеляційний або касаційний розгляд справи, її матеріали після такого відновлення передаються місцевим судом відповідно до суду апеляційної або касаційної інстанції.

Зазначені вище правила щодо підсудності мають дотримуватися й у випадку, коли питання про відновлення втраченого судового провадження ініціюється судом на підставі статті 403 ЦПК.

Підсудність справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України або в районі проведення АТО, встановлюється нормами спеціального законодавства, а саме: Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Закон № 1207-VII) та Законом України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» (Закон № 1632-VII). На це також звертає увагу ВССУ в ухвалі від 01 липня 2015 року у справі № 6-13992св15, де зазначає, що, якщо місцевий суд (якому згідно зі статтею 404 ЦПК підсудна заява про відновлення втраченого судового провадження) знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється судом за територіальною підсудністю судових справ, визначеною згідно з нормами зазначених Законів (стаття 12 Закону № 1207-VII або статті 1, 3 Закону № 1632 VII).

Особливості розгляду судами справ про відновлення судових проваджень, матеріали яких були втрачені на тимчасово окупованій території України та на території проведення АТО

Особливістю таких справ про відновлення втраченого судового провадження є їх підсудність, яка визначається не відповідно до статті 404 ЦПК, а спеціальним законодавством.

Проблемних питань, пов’язаних з визначенням підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території АРК, під час проведення узагальнення виявлено не було. У таких справах підсудність, як встановлено Законом № 1207-VII, визначається Апеляційним судом м. Києва, який на підставі статті 12 цього Закону постановляє про це окрему ухвалу та передає матеріали заяви про відновлення втраченого судового провадження визначеному ним районному суду м. Києва (наприклад, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року в справі № 22-ц-вп/796/996/2014).

Водночас результати проведеного узагальнення засвідчили наявність проблем, пов’язаних з дотриманням судами правил підсудності у справах про відновлення судового провадження, втраченого на території проведення АТО. Помилки судів першої інстанції, пов’язані з вирішенням зазначеного питання, було проаналізовано у третьому розділі цього узагальнення про дотримання судами відповідних вимог законодавства. При цьому, як було встановлено, апеляційні суди зазвичай звертають увагу на такі помилки та скасовують ухвали судів першої інстанції, постановлені з порушенням вимог щодо підсудності в цій категорії справ.

Звертаємо також увагу, що в цій категорії справ суди не завжди правильно вирішують питання щодо необхідності доказування факту втрати судового провадження на території проведення АТО. Деякі суди, враховуючи загальновідомий факт проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей, не вимагають від заявників надання доказів втрати судового провадження у справах, які перебували на розгляді в судах, які були розташовані у таких районах.

Інші ж суди, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вимагають від заявників доведення факту та обставин втрати судового провадження на території проведення АТО.

Наприклад, ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року у справі № 185/11527/14-ц, якою суд повернув заяву про відновлення втраченого провадження, зокрема, у зв’язку з тим, що місцевий суд повернув заяву, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження втрати судового провадження.

У зв’язку з цим судам під час вирішення зазначеного питання слід керуватись нормативно-правовими актами України, що визначають які райони та населені пункти Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованою територією (зокрема, Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252 VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення»). Якщо суд, у провадженні якого знаходилась справа, матеріали якої просить відновити заявник, знаходився на такій території і матеріали цієї справи не було передано згідно з визначеною Законом № 1632-VII та розпорядженнями ВССУ підсудністю, факт втрати судового провадження не потребує доведення заявником.

Крім того, зазначений підхід узгоджується з позицію ВССУ, викладеною в ухвалі від 09 вересня 2015 року в справі № 6-19073св15. Скасовуючи ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2015 року, ВССУ зазначив, зокрема, що місцевий суд (ухвалу якого залишено без змін апеляційним судом), закриваючи розгляд заяви про відновлення провадження на підставі частини третьої статті 408 ЦПК, виходив з того, що обставини втрати матеріалів судової справи ґрунтуються на припущеннях. При цьому місцевий суд не звернув уваги на заявлені обставини щодо втрати судового провадження Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області під час проведення в районі міста антитерористичної операції.

Труднощі під час розгляду справ зазначеної категорії також виникають через неможливість належного повідомлення про час та місце розгляду справи учасників провадження, останнє відоме місце проживання (перебування) яких знаходиться на тимчасово-окупованій території України або на території проведення АТО. Оскільки відправлення поштової кореспонденції у населені пункти, розташовані на такій території, не здійснюється, тому суди, як правило, здійснюють повідомлення таких осіб про місце, дату та час розгляду справи через оголошення у пресі (за аналогією з частиною дев’ятою статті 74 ЦПК) та/або розміщення повідомлення на сторінці відповідного суду офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет.

Зокрема, повідомлення заінтересованої особи у справі про відновлення втраченого провадження про розгляд справи зазначеними способами здійснювалось Слов’янським міськрайонним судом Донецької області в справі № 243/7597/15-ц (провадження № 2 в/243/7/2015), Троїцьким районним судом Луганської області в справі № 433/506/16-ц, Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі № 244/842/14-ц (провадження № 2-в/319/1/2015).

Враховуючи відсутність законодавчого вирішення зазначеного питання, а також характер справ про відновлення втраченого судового провадження, у яких відсутній спір про право та не вирішуються питання щодо суб’єктивних матеріальних прав, свобод чи інтересів, повідомлення учасників процесу про судовий розгляд у такій категорії справ у наведені вище способи слід вважати належним в контексті статті 74 ЦПК.

Одним із найбільш проблемних питань у справах про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, є те, що суд зазвичай позбавлений можливості витребувати у фізичних чи юридичних осіб, які знаходяться на такій території, будь-які документи, що у них збереглися і стосуються відновлюваного судового провадження. Це, у свою чергу, може значно ускладнити відновлення втрачених матеріалів справи і навіть мати наслідком закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження у разі, якщо наданих заявником та зібраних судом матеріалів буде недостатньо для такого відновлення.