Цивільно-правовий договір як форма залучення осіб до праці

Нормативна база

• Кодекс законів про працю України
• Цивільний кодекс України (ЦК України)
• Закон України "Про пенсійне забезпечення"
• Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування"
• Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 26 грудня 2003 року № 06/1-4/200 "Щодо застосування трудових договорів та договорів підряду"

Поняття «цивільно-правовий договір»

Цивільно-правовий договір з фізичною особою (договір цивільно-правового характеру) - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України) (далі – договір).

Відносини, що виникають з укладенням договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного законодавства.

Істотні умови договору

Предмет договору

Предметом договору може бути виконання робіт чи надання послуг та укладатися у формі договору підряду або надання послуг.

Сторони договору

Сторонами за договором є виконавець та замовник.

Форма договору

Договір укладається у письмовій формі. Файл:ЦПД.docx

Строк договору

Договір укладається на певний строк та на виконання конкретної роботи, тому ці умови мають бути чітко прописані в договорі (статті 846, 905 ЦК України). Договір може мати нерегулярний, одноразовий або ненормований характер.

Ціна договору

За договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Розмір, порядок, умови, строки виплати винагороди за договором встановлюються за домовленістю сторін.

Відповідальність сторін

Відповідальність виконавця роботи за порушення договору насамперед встановлюється самим договором (пеня, штраф тощо), а також нормами цивільного законодавства. Особливості договору ♦ Виконавець не включаються до штату роботодавця. Він самостійно вирішують питання свого виробничого процесу, виконує роботу на свій ризик.
♦ Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, (не зобов'язаний дотримуватися графіку роботи, встановленого підприємством) та інші локальні акти підприємства (різного роду положення, колективні договори).
♦ Виконавець не має соціальних гарантій працівника, який працює відповідно до трудового договору (права на відпустку, матеріальну допомогу, різного роду компенсації, лікарняні тощо).
♦ У трудовій книжці виконавця не робиться запис про оформлення трудових відносин. Стаж роботи підтверджується оригіналом договору.
♦ Робота за договором за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію (пункт «а» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Відмінність від трудового договору

Трудовий договір

Договір цивільно-правового характеру

Відносини регулюються Кодексом законів про працю України; укладається, як правило, у письмовій формі, але може бути укладено і в усній формі; мета – організація процесу праці; трудова функція працівника не передбачає встановленого кінцевого результату; безстроковий або строковий; оплата праці не нижче встановленого державою мінімального розміру; надаються щорічні і додаткові оплачувані відпустки; ризик збитків покладається на роботодавця; працівник підпорядковується правилам внутрішньої трудового розпорядку.

Відносини регулюються Цивільним кодексом України; укладається у письмовій формі; мета- досягнення, визначеного договором результату; результат виконання робіт/факт надання послуг фіксується в окремому документі – акт надання послуг/виконаних робіт; строковий; оплата здійснюється відповідно до умов договору у формі винагороди; виконавець сам визначає собі час для відпочинку, відпустки не надаються; виконавець діє на власний ризик; виконавець самостійно організовує свій робочий процес та не підпорядковується правилам трудового розпорядку.

Судова практика

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 2340/3415/18

Колегія суддів зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції - охоронця, прибиральника, маляра.... робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною).

Як встановлено судом першої інстанції, у самих цивільно-правових угодах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні, а відтак колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо нез`ясування відповідачем під час проведення перевірки думки осіб, з якими позивач уклав цивільно-правові угоди, щодо характеру та місця роботи кожної особи, їх трудових обов`язків, їх підпорядковування правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовим інструкціям та надання деякими із таких осіб пояснень щодо укладення ними з позивачем саме цивільно-правових договорів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17.

Колегія суддів зауважує, що зазначення судом апеляційної інстанції тієї обставини, що ряд осіб, які надавали послуги за спірними цивільно-правовими договорами працевлаштовані на інших підприємствах або навчаються у вищих навчальних закладах, не спростовує тієї обставини, що відносини із позивачем мають ознаки трудових, оскільки згідно з положеннями частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Колегія суддів Верховного Суду враховує, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 0540/5987/18-а.