Порядок укладення та розірвання шлюбного договору. Визнання недійсним шлюбного договору

Нормативна база:

• Сімейний кодекс України
• Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
• Цивільний кодекс України

Загальна інформація.

Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб. Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче. Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям. Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Порядок укладення шлюбного договору.

Шлюбний договір може укладатися тільки між особами, які вже перебувають у зареєстрованому шлюбі (на підтвердження чого нотаріусу подається свідоцтво про реєстрацію шлюбу) або між особами, які вже подали заяву про реєстрацію шлюбу (на підтвердження цього нотаріусу подається довідка з органу реєстрації цивільного стану з інформацією про призначення реєстрації шлюбу на відповідну дату). Відповідно до положень ст. 95 Сімейного кодексу України якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу особи встрачають право на укладення шлюбного договору. Не дивлячись на те, що шлюбний договір може бути укладений тільки між подружжям або особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, закон надає право чоловіку та дружині визначити в договорі строк дії окремих його норм і у випадку розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 96 Сімейного кодексу України). Пункт 127 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначає шлюбний договір як договір щодо вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків. Згідно з п. 129 цієї ж Інструкції шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Таким чином, шлюбний договір покликаний врегулювати виключно майнові відносини сім’ї і не може стосуватися особистих відносин подружжя. Разом з тим, шлюбний договір не є договором відчуження, тому не може передбачати передачу у власність одному з подружжя майна.

Шлюбний договір може включати в себе наступні умови:

• визнання майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі, таким, що вважатиметься їх спільною частковою власністю або приватною власністю кожного з них (того з подружжя, на чиє ім’я таке майно було придбано);
• визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї, а також встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу (зокрема, подружжя може вважати це майно спільною власністю або особистою власністю кожного з них);
• визначення можливого порядку поділу майна, в тому числі в разі розірвання шлюбу;
• встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, іншим з подружжя, а також порядок вселення і виселення з житла;
• домовленість про проживання в житловому приміщенні, що належить на праві особистої власності одному з подружжя або є їх спільною власністю, їхніх родичів;
• надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
• будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Згідно з положеннями ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Крім того, зміни та доповнення до шлюбного договору також підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 101 Сімейного кодексу України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Порядок розірвання шлюбного договору.

Розірвання шлюбного договору можливе через наявність різноманітних суб'єктивних та об'єктивних підстав. До першої групи підстав слід віднести, наприклад, каліцтво, важку хворобу одного із подружжя, яка унеможливлює вчинення ним дій особистого характеру. До об'єктивних підстав відносять, зокрема, смерть двох або одного із подружжя, знищення майна, яке давало дохід. При розгляді справи суд буде керуватися положеннями ст. ст. 651 - 654 ЦК України, в яких вказано порядок і підстави розірвання договору. Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, шлюбний договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення шлюбного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, за наявності одночасно таких умов:

1. в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2. зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3. виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4. із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання шлюбного договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України). Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і розірвання цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми. При розірванні шлюбного договору судом зобов'язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду. Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

Визнання недійсним шлюбного договору.

Відповідно до ст.103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в СК України йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені ЦК, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс України містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

Основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

1. порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
2. неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
3. зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
4. включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
5. укладення договору під впливом обману, насильства;
6. помилка однієї зі сторін договору;
7. порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.