Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу
Нормативна база
Сімейний кодекс України Цивільний процесуальний кодекс України Закон України «Про судовий збір» Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" №5 31.03.1995
Порядок та підстави встановлення факту проживання сім’єю без укладення шлюбу
Ще з римських часів існував прообраз фактичного шлюбу під назвою «конкубінат», який визначався як співжиття дозволене законом, коли у чоловіка було відсутнє бажання вступати до шлюбу, а у жінки – намір наслідувати соціальне становище чоловіка.
З прийняттям Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. № 2947-III (набув чинності з 1 січня 2004 р.) було введено в юридичний обіг поняття так званого фактичного шлюбу або конкубінату (ст. 74 Сімейний кодекс України (далі – СК)).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України «сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». Виходячи із ст. 3 СК України, можна виокремити такі ознаки фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою:
- спільне проживання чоловіка і жінки;
- спільний побут;
- взаємні права і обов’язки.
Судова практика трактує ознаки спільного проживання сім’єю таким чином:
- чоловік та жінка проживають разом;
- ведуть спільне господарство;
- мають єдиний бюджет.
Тривалість спільного проживання як критерій наявності сім’ї на законодавчому рівні не визначений, що може бути спірним моментом з точки зору кваліфікації взаємин подружжя. Видається, що такий строк має бути достатнім для того, щоби стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідно до ст. 21 СКУ проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Згідно із ч. 1. ст. 74 СК «якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними». Частиною 2 ст. 74 СК встановлено правовий режим майна, набутого чоловіком та жінкою під час проживання сім’єю: «На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».
Інакше кажучи, фактичні шлюбні відносини, тобто проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, породжують ті самі юридичні наслідки майнового характеру, що і перебування у зареєстрованому шлюбі. Зокрема все майно, набуте фактичним подружжям, належить їм на праві спільної сумісної власності, частки фактичного подружжя у разі поділу їхнього спільного майна вважаються рівними, вони мають рівні права щодо користування, володіння та розпорядження спільним майном і т. д. Винятки із вказаних правових норм, встановлені главою 8 СК, застосовуються до фактичного подружжя так само, якби ці особи перебували б у зареєстрованому шлюбі.
Водночас, ст. 74 СК закріплено право фактичного подружжя відступити від положень глави 8 СК та встановити, що їхнє спільне проживання однією сім’єю не породжує правових наслідків відповідно до ст. 74 СК, тобто не породжує виникнення справа спільної сумісної власності на майно, що набуте ними під час фактичного шлюбу. Для цього фактичне подружжя повинно укласти письмовий договір, яким врегулювати свої майнові відносини.
Встановлення факту проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється лише судом в порядку окремого провадження.
Куди звернутись
Заява фізичної особи про встановлення факту проживання сім’єю без укладення шлюбу подається в порядку окремого провадження до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем її проживання.
Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (стаття 257 ЦПК України).
Вартість
За подання заяви особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Вартість судового збору за подання заяви в порядку окремого провадження станом на 01 грудня 2016 року складає 0,2 розміри мінімальної заробітної плати – 275,60 грн.
Перелік та зразки необхідних документів
До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини. До заяви про встановлення факту проживання однієї сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть додаватися такі документи та докази: 1. докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, довідки з ОСББ, ЖБК, обмінні ордери, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); 2. матеріальну підтримку можна доводити документами (спільна сплата рахунків, оформлення кредиту тощо). 3. пояснення свідків, яким достовірно відомо будь-яку інформацію про взаємовідносини чоловіка та жінки без укладення шлюбу.
Форма і зміст заяви
Заява, яка подається в порядку окремого провадження повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтями 119, 120 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим для тієї чи іншої справи окремого провадження (статті 238, 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК України). Згідно з статтею 258 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: • який факт заявник просить встановити та з якою метою; • причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; • докази, що підтверджують факт.
Зміст рішення суду
У рішенні суду зазначається відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 259 ЦПК України).
