Як визнати заповіт недійсним

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття та види недійсного заповіту

Заповіт – це розпорядження, зроблена на випадок смерті, яке укладається у передбаченій законом формі, містить призначення спадкоємця.
Якщо після смерті близької людини Ви дізналися, що вона заповіла своє майно іншій особі, і це рішення спадкодавця є дивним, то в першу чергу, переконайтесь, що таке рішення було законним.
Нажаль, дуже часто зустрічаються випадки, коли нечесні, недобросовісні громадяни, які бажають швидко та без зусиль одержати майно для свого збагачення, одурюють людей похилого віку, незаконними схемами змушують людей складати заповіти а свою користь, тим самим позбавляючи законних спадкоємців їх права на спадок.
Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача). Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (ст. ст. 1247, 1248 ЦКУ).
До нікчемних заповітів відносяться:

  • заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
  • вчинені через представника;
  • посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
  • посвідчені не уповноваженою на це особою;
  • секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (ст. 1249 ЦКУ);
  • посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (ст. 1253 ЦКУ);
  • заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ст. 1307 ЦКУ).

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним. Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться вище).

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.
Такими особами можуть бути:

  • спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України,
  • спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
  • спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
  • особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.


Обов'язкова частка у спадщині

При визнанні заповіту недійсним, перш за все необхідно встановити, чи було включено до заповіту обов’язкову частку у спадщині.
Так, відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкоємця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Заповідач не має право усунути від спадкування осіб, які претендують на обов’язкову частку у спадщині, шляхом вказівки про позбавлення їх права на спадщину.
При цьому слід врахувати, що розмір обов’язкової частки може бути зменшений в судовому порядку з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Такими обставинами можуть бути: неприязні стосунки між спадкоємцем та спадкодавцем, погане поводження із спадкодавцем, не надання потрібної спадкодавцю допомоги через похилий вік, тяжку хворобу, каліцтво тощо. Такий «обов’язковий» спадкоємець може бути взагалі усунутий від спадкування судом на підставі ч. ч. 5,6 ст. 1224 ЦК України.
До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Підстави визнання заповіту недійсним

Підставами визнання недійсним заповіту є:

  • складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
  • складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
  • при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Розглянемо окремо кожну з підстав визнання заповіту недійсним.
Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до ст. 1234 ЦК України право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.
Вимоги до форми заповіту визначені ст. 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, дати та місця народження заповідача та має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. При цьому, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.
Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути:

  • нотаріус;
  • особи, на користь яких складено заповіт; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
  • особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.