Характеристика кримінальних правопорушень майнового характеру

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 “Про судову практику у справах про злочини проти власності”

Кримінальні правопорушення проти власності

Статтею 13 Конституції України визначено, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Право власності в Україні охороняється законом. Зокрема, у розділі VI Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України) встановлено, які саме суспільно небезпечні діяння проти власності є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, які їх вчинили.

Кримінальні правопорушення проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів.

Родовим і безпосереднім об’єктом цих кримінальних правопорушень є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими необхідними безпосередніми об’єктами кримінальних правопорушень, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи. При знищенні або пошкодженні майна додаткові факультативні безпосередні об’єкти – громадський порядок, громадська безпека, довкілля.

Важливе значення при кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності має предмет кримінального правопорушення - чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо), а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія (абзац перший пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 “Про судову практику у справах про злочини проти власності”).

Майно – це речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо).

Фізичні ознаки майна характеризуються тим, що вказані предмети та речі можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо (людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності, а тому її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК України).

Економічні ознаки полягають у тому, що майно повинно:

• мати мінову та споживчу вартість;
• бути відокремлене від природного середовища чи бути створене заново;
• бути здатним задовольняти потреби людини та суспільства.

Юридичними ознаками майна є те, що воно має:

• бути чужим для винного;
• належати за правом власності іншому суб’єктові права власності;
• не належати до предметів злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК України. У деяких злочинах проти власності як предмет поруч з майном виступають право на майно, а також дії майнового характеру.
  1. Не є предметом злочинів проти власності природні об’єкти (ліс на корені, звірі у лісі тощо), посягання на які відносяться до злочинів проти довкілля (див. коментар до розд. УІІІ «Злочини проти довкілля»). Але ці предмети стають пред­метом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння ними чи знищення їх) були вилучені шляхом праці людини з природного стану і включені до фондів власності. Не є предметом злочинів проти власності: вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї, пневматичних рушниць, газових і сигналь­них пістолетів та деяких інших засобів, які не містять вибухових речовин), вибухові речовини; радіоактивні матеріали; наркотичні засоби; психотропні речовини; військове майно та інші, які на підставі особливо небезпечних своїх властивостей передбачені законом як предмети злочинів проти громадської безпеки, народного здоров’я, військо­вих злочинів та ін. (див. коментар до статей 262-267, 312, 410 КК та ін.). Не є предметами злочинів проти власності об’єкти інтелектуальної та промислової власності, інші об’єкти авторських та суміжних прав (див. коментар до статей 176, 177 КК).
  2. Злочини у формі крадіжки (ст. 185 КК), шахрайств (ст. 190 КК), привласнен­ня чи розтрати (ст. 191 КК) слід відрізняти від дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання службо­вим становищем як адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51 КУпАП. Відповідно до Закону України від 4 червня 2009 р. № 1449-ІУ до ст. 51 КУпАП внесено зміни, відповідно до яких встановлено, що викрадення чужого майна у формі крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 н. м. д. г.
  3. Окремі загальні питання, що стосуються моменту закінчення злочинів проти власності, співучасті у злочинах, спірні питання кваліфікації злочинів проти власнос­ті, їх розмежування та відмежування від суміжних злочинів та ін. див. роз’яснення у ППВСУ № 10 від 6 листопада 2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (ВВСУ. - 2009. - № 12. - С. 9-16).

Об’єктивна сторона кримінальних правопорушень проти власності

З об’єктивної сторони кримінальні правопорушення проти власності характеризуються, зазвичай, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі.

Бездіяльністю вирізняється таке кримінальне правопорушення, як порушення обов’язків щодо охорони майна (стаття 197 КК України).

Більшість кримінальних правопорушень проти власності сконструйовано законодавцем переважно як матеріальні склади, тобто, при кваліфікації слід враховувати той факт, що обов’язковими ознаками їх об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння, кримінально притиправний наслідок і причинний зв’язок між діянням та наслідком. Склади деяких кримінальних правопорушень – формальні (вимагання – стаття 189 КК України; придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного кримінально протиправним шляхом – стаття 198 КК України) або усічені (розбій – стаття 187 КК України; погроза знищення майна – стаття 195 КК України).

Спосіб вчинення посягання є одним з основних критеріїв для кваліфікації вчиненого та відмежування різних форм викрадення майна й іншого протиправного заволодіння ним.

Спосіб кримінальних правопорушень проти власності може бути таким:

• таємний (стаття 185 КК України);
• відкритий (стаття 186 КК України);
• шляхом нападу (стаття 187 КК України);
• викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (стаття 188¹ КК України);
• вимагання (стаття 189 КК України);
• шахрайство (стаття 190 КК України);

привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (стаття 191 КК України).

Способами заволодіння чужим майном виступають привласнення, розтрата, зловживання службовим становищем. На відміну від інших кримінальних правопорушень проти власності при привласненні, розтраті або зловживанні службовим становищем особа використовує надані їй певні права щодо розпорядження, зберігання чи використання вказаного майна. Вказані права щодо майна виникають у особи на підставі відповідного правового акту чи спеціального доручення.

Привласнення виражається в умисному протиправному утриманні чужого майна з наступним його оберненням на свою користь. Викрадене майно знаходиться у правомочному володінні особи і незаконно переходить в особисте користування.

Розтрата полягає у незаконному відчуженні (витрачанні) чужого майна (продаж, обмін, дарування, споживання тощо).

Відмінність між привласненням і розтратою полягає у тому, що при привласненні майно незаконно утримується винною особою для особистого користування, а при розтраті чуже майно передається іншим особам чи споживається.

Привласнення або розтрата може бути вчинена як особами, яким чуже майно було ввірено чи знаходилося у їх віданні, так і службовими особами.

Особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за кримінальні правопорушення: крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399). За загальним порядком кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.

Корисливий мотив при вчиненні кримінальних правопорушень проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення проти власності

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом.