Право на медичну допомогу не за місцем реєстрації

Нормативна база

1. Конституція України
2. Європейська хартія прав пацієнтів
3. Цивільний кодекс України
4. Кримінальний кодекс України
5. Закон України "Про екстрену медичну допомогу"
6. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"
7. Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"
8. Указ Президента України від 15.06.1992 № 349 "Про Клятву лікаря"

Право на доступність медичної допомоги

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів 2002 року, визначає, що кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою.

Згідно ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а також ст. 283 ЦКУ - фізична особа має право на охорону її здоров’я, ст. 284 ЦКУ – фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст.4 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", до основних принципів охорони здоров'я в Україні, з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я.
Відповідно до статті 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.

Згідно п.1, п.2 указу Президента України "Про Клятву лікаря" від 15.06.1992 року № 349, лікар зобов’язується надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, бути безкорисливим і чуйним до хворих.

Крім того, в статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як отримати медичну допомогу не за місцем реєстрації

Як отримати медичну допомогу не за місцем реєстрації

Пацієнт має право звернутись до адміністрації лікарні із письмовою заявою на ім’я головного лікаря, в якій викласти прохання поставити її на облік, надати медичну допомогу за місцем фактичного проживання. Письмова заява повинна відповідати вимогам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» та містити наступну інформацію: прізвище, ім’я, по батькові; фактичне місце проживання громадянина; номер телефона; викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги; дата і підпис. До заяви необхідно додати документи, які підтверджують фактичне проживання, наприклад, довідка внутрішньопереміщеної особи або довідку з місця роботи. В тексті заяви можна зробити посилання на вищезгадану статтю 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я".

Окрім цього, у разі необхідності надання особі екстреної медичної допомоги у відповідності до Закону України "Про екстрену медичну допомогу", кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги.

Частина 6 статті 3 даного закону встановлює, що медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи.

Відповідальність за відмову у наданні медичної допомоги

Якщо пацієнту відмовляють надати медичну допомогу за місцем фактичного проживання, то це може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за відмову у наданні медичної допомоги (ст. 139 Кримінального кодексу України - ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого).

Також ст. 140 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Крім цього, ст. 184 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за порушення права на безоплатну медичну допомогу, що, зокрема, виявляється в незаконній вимозі оплатити медичну допомогу в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я.

Варто зазначити, що згідно ст. 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, але лише за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Див. додатково: Порядок вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу.