Позбавлення батьківських прав осіб - іноземців

Нормативна база

1. Конституція України.
2. Сімейний кодекс України.
3. Цивільний процесуальний кодекс України.
4. Закон України "Про міжнародне приватне право".
5. Закон України "Про міжнародні договори України".
6. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"
7. Гаазька конвенція з питань цивільного процесу.
8. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
9. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-754/0/4-13 від 16.05.2013року.

Визначення поняття "іноземний елемент" та джерела правового регулювання

Визначення поняття "іноземний елемент" наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон).

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

• хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
• об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
• юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи:

• національне законодавство;
• міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини.

У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Згідно зі статтею 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України"). До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.

Відповідно до статті 24 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року (ООН) двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об`єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; або якщо через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.

У разі виникнення питання про застосування міжнародних договорів, що стосуються одного і того ж питання, застосовуються положення частини третьої статті 30 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1986 року, відповідно до якої, якщо всі учасники попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію попереднього договору не припинено або не зупинено відповідно до статті 59, попередній договір застосовується тільки тією мірою, якою положення є сумісними з положеннями наступного договору.

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Позбавлення батьківських прав (поняття та підстави)

Позбавлення батьківських прав - це гарантований державою інструмент для захисту прав та інтересів дитини від невиконання або неналежного виконання батьками своїх обов'язків по відношенню до дитини, від їх жорстокого поводження та протиправної поведінки щодо дитини.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2. ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3. жорстоко поводяться з дитиною;
4. є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6. засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

5. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.

6. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

З вище перелічених підстав позбавлення батьківських прав розглянемо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини передбачених ч.1 п.1 ст.164 Сімейного кодексу України батьком, який є іноземцем.

Розглянемо такий типовий приклад, коли мати з батьком через певні сімейні обставини розійшлися, батько не бачив дітей та не допомагав їм понад 5 років і взагалі виїхав за межі території України вже як понад 10 років оскільки є громадянином іншої держави. Здавалось би все просто, є факт невиконання батьком батьківських обов'язків по вихованню, матеріальному забезпеченню дитини і т.д., відповідно є підстава для позбавлення батьківських прав, при цьому зібрано докази, які підтверджують факт ухилення батьком дитини від виконання своїх обов'язків, але зіткнувшись на практиці з такою ситуацією виникає проблема підсудності вказаної категорії справи, про що ми розглянемо нижче.

Загальні правила та підстави визначення підсудності справ судам України

Відповідно до ч.1, 2 ст. 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ч.1 ст.76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1. якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2. якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3. у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4. якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5. якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6. якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7. дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8. якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9. якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10. якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11. якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12. в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Проблеми підсудності справ про позбавлення батьківських прав осіб-іноземців

На сьогоднішній день питання підсудності регулюється ст. 497 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

У ст. 76 Закону перелічені випадки, коли суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом.

Цікаво, що п. 4 вказаної статті закріплює, що однією з підстав для прийняття справи в провадження українськими судами є проживання позивача в Україні у справах про сплату аліментів або встановлення батьківства.

На жаль, законодавець не розширив цю норму випадками, коли йдеться про позбавлення батьківських прав.

Можливо, у обмеженій кількості випадків нашим громадянам і судам у визначенні підсудності справ з іноземним елементом допомагає п. 2 тієї ж ст. 76, який передбачає правомірність звернення до українського суду, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.

Проте, у випадках невиконання батьками-іноземцями своїх батьківських прав по вихованню дітей відсоток справ, коли матері знають про місце проживання/знаходження/реєстрації батьків, мізерний.

Для прикладу, мати і дитина - громадяни України, народилися, зареєстровані і постійно проживають в Україні, лише батько є громадянином іноземної держави.

Стаття 77 Закону перелічує випадки виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, свідчить, що український законодавець у цьому питанні стоїть на позиції прив’язки до місця проживання дітей і батьків в Україні у спорах щодо правовідносин між ними.

На практиці спостерігається, коли батько-іноземець, проживаючи в Україні, не реєструє офіційно тут своє місце проживання або сім’я повертається до України з-за кордону (на превеликий жаль, навіть є випадки, коли батько змушує дружину і дітей повертатися додому, а сам залишається проживати за кордоном), і реєстрація місця проживання батька не здійснюється, а тому у разі конфлікту члени його сім’ї не можуть захистити свої права, виходячи з правил виключної підсудності згідно з Законом.

Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року, Гаазька конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року не регулюють питання юрисдикції судів у обтяжених іноземним елементом справах про позбавлення батьківських прав.

Вирішальну роль у доказуванні підсудності даної справи українському суду може слугувати збережена копія паспорта з відміткою про реєстрацію місця проживання відповідача у належній їй квартирі, будинку в Україні.

Таким чином, з норм спеціального Закону вбачається, що єдиним варіантом, коли Позивач, який є громадянином України, може звернутись до українського суду з позовом до одного з батьків, який є іноземцем, може мати місце тоді, коли такий Відповідач має на території України постійне місце проживання або місце знаходження.

За такого розкладу обставин, всі спроби позбавити одного з батьків - іноземця, можуть зазнати краху ще на стаді підготовки до судового процесу.

Аналогічний принцип визначення підсудності національного суду, залежно від прив'язки місця проживання Відповідача в певній державі, закріплений і в дво та багатосторонніх договорах про надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах, укладених між Україною та іноземними державами (наприклад такими як Грузія, Литовська та Латвійська Республіки).

Висновки та пропозиції щодо вирішення питання позбавлення батьківських прав осіб-іноземців

Підсумовуючи вищевикладене, право Позивача - громадянина України на зверенння до українського суду з позовом про позбавлення батьківських прав того з батьків, який є громадянином іноземної держави, залежить від наявності в останнього постійного місця проживання на території України, тому Позивачу слід зібрати необхідні докази, які будуть підтверджувати факт, що Відповідач має в України постійне місце проживання. Такими доказами можуть слугувати відповіді від відповідних державних органів, хоча їх не завжди вдається отримати.

Якщо ж іноземець мав постійне місце проживання на території України, яке буде відоме Позивачу, але на момент звернення з позовом до суду буде відсутня інформаця чи збереглося таке місце проживання за відповідачем - іноземцем, тоді можна пробувати звертатись до українського суду відповідно до правил ч.1 ст. 27 та ч.9, 10 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України, тобто за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача в Україні, але разом з тим, необхідно буде надати докази, які будуть підтверджкувати, що відповідач дійсно був зареєстрований за адресою вкзаному в позовній заяві про позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав батьків-іноземців залишається нездійсненною мрією для багатьох українських матерів, які самостійно виховують дітей від батьків-іноземців, котрі внаслідок різноманітних причин не були в Україні або не реєстрували тут своє місце проживання, які, не підтримуючи зв’язків із родиною, не повідомляють про своє місце проживання, ховаючись за завісу захисту персональних даних.

Проблема може бути вирішена шляхом внесення змін до п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону, якими закріпити, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо у справі про позбавлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.

Корисні посилання

1.Питання визначення підсудності у справах про позбалення батьківських прав, в яких один із батьків громадянин іноземної держави.
2.Захист прав та інтересів дітей, народжених у транснаціональних сім’ях

Див. також

• Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі
• Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду
• Поновлення батьківських прав