Позбавлення батьківських прав осіб - іноземців

Нормативна база

1. Конституція України.
2. Сімейний кодекс України.
3. Цивільний процесуальний кодекс України.
4. Закон України "Про міжнародне приватне право".
5. Закон України "Про міжнародні договори України".
6. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
7. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів.
8. Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
9. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-754/0/4-13 від 16.05.2013року.

Визначення поняття "іноземний елемент" та джерела правового регулювання

Визначення поняття "іноземний елемент" наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон).

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

• хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
• об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
• юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини.

У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Згідно з Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-754/0/4-13 від 16.05.2013року особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України"). До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.

Відповідно до статті 24 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року (ООН) двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об`єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли:

1. вони чітко про це домовилися;
2. через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Позбавлення батьківських прав (поняття та підстави)

Позбавлення батьківських прав - санкція у сімейному праві, яка застосовується до батьків у разі невиконання ними своїх обов'язків щодо дітей. Може бути застосоване лише в судовому порядку і з підстав, визначених у Сімейному кодексі України.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1. не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2. ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3. жорстоко поводяться з дитиною;
4. є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5. вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6. засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

5. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування.

6. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Загальні правила та підстави підсудності справ судам України

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають:

• місце проживання відповідача;
• місце заподіяння шкоди;
• місце знаходження спірного майна;
• місце розгляду первісного позову тощо.

Частиною 1 ст. 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача, зокрема, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, згідно з пунктами 9, 10 цієї статті позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 75 Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ч.1 ст.76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1. якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2. якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3. у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4. якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5. якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6. якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7. дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8. якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9. якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10. якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11. якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12. в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Якщо іноземець зареєстрований на території України, подавати позов потрібно до міського/районного суду за місцем його реєстрації. Те саме стосується випадків, коли місце реєстрації відповідача не відомо, звертаємося до суду за останнім місцем прописки іноземця.

Проблеми підсудності справ про позбавлення батьківських прав осіб-іноземців

Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, цей Закон застосовується, зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору (ч. 1 ст. 3 Закон України «Про міжнародне приватне право»).

За змістом частини другої статті 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

На сьогоднішній день питання підсудності регулюється ст. 497 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Можливо, у обмеженій кількості випадків нашим громадянам і судам у визначенні підсудності справ з іноземним елементом допомагає п. 2 тієї ж ст. 76, який передбачає правомірність звернення до українського суду, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.

Стаття 77 Закону перелічує випадки виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом, свідчить, що український законодавець у цьому питанні стоїть на позиції прив’язки до місця проживання дітей і батьків в Україні у спорах щодо правовідносин між ними.

Таким чином, з норм спеціального Закону вбачається, що єдиним варіантом, коли Позивач, який є громадянином України, може звернутись до українського суду з позовом до одного з батьків, який є іноземцем, може мати місце тоді, коли такий Відповідач має на території України постійне місце проживання або місце знаходження.

Див. також

• Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі
• Позбавлення батьківських прав: підстави та порядок розгляду
• Поновлення батьківських прав