Встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів

Нормативна база

• Цивільний процесуальний кодекс України
• Закон України «Про судовий збір»
• постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
• лист Верховного суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»

Порядок та випадки встановлення фактів належності особі правовстановлюючого документу

Встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали здійснюється в судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 256 ЦПК України, пункт 12 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Крім того, суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військових комісаріатів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

Умови розгляду судом справ про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом якщо:

• згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
• законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
• заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
• встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду).

Куди звернутись

Заява фізичної особи про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів подається в порядку окремого провадження до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем її проживання.

Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (стаття 257 ЦПК України).

Хто має право звернутися до суду

Заяву про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа можуть подати:

• особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність їй цього документа;
• спадкоємці померлої особи — власника цього документа для оформлення спадкових прав;
• утриманці померлого для одержання пенсії;
• прокурор у порядку статей 45, 46 ЦПК України;
• інші особи, які заінтересовані у встановленні факту (військові комісаріати, органи внутрішніх справ, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, територіальна громада, фінансові органи, навчальні заклади, органи страхування тощо).

Вартість

За подання заяви особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Перелік і зразки необхідних документів

Заява про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документу повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 119 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 258 ЦПК України.

Відповідно до статті 258 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено:

• який факт заявник просить встановити та з якою метою;
• причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
• докази, що підтверджують факт (зразок заяви).

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

До заяви також необхідно додати докази того, що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Які заяви про встановлення факту належності особі документа не підлягають судовому розгляду

Не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності особі вироку або рішення суду, паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, посвідчення до ордена чи медалі, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану. Зазначені питання вирішуються органом, який видає документ.

Не підлягає встановленню належність документів, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Зазначене є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі (наприклад, факту реєстрації народження).

Описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому статтею 219 ЦПК України.

Зміст рішення суду

У рішенні суду зазначається відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 259 ЦПК України).