Встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"
• Закону України "Про звернення громадян"
• Закону України "Про судовий збір"
• Закону України "Про пенсійне забезпечення"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»

Опис суттєвих аспектів, що впливають на один із варіантів вирішення проблеми

Встановлення факту перебування особи на утриманні має юридичне значення для одержання спадщини, призначення пенсії у разі втрати годувальника, або відшкодування шкоди, якщо надана допомога була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування, тощо.

Факт перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа має вирішити у декілька способів: по-перше, особа має право звернутися до органів та організацій за отриманням Довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; по-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.

Згідно статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до статті 41 вказаного Закону, вітчим і мачуха мають право на пенсію в разі втрати годувальника нарівні з батьком і матір'ю за умови, якщо виховували або утримували померлого пасинка чи падчірку не менше 5 років. Пасинок і падчірка, якщо вони не одержували аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми.

З метою відшкодування шкоди в разі смерті годувальника законодавство визначає коло суб’єктів, які, при перебуванні на утриманні померлого, мають право на відшкодування заподіяної шкоди. Так, згідно зі ст. 1200 ЦК шкода відшкодовується: 1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно; 3) інвалідам — на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або іншому з подружжя чи іншому членів сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють нагляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’яти років після його смерті.

Встановлення факту перебування на утриманні має значення також для осіб, зазначених у ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», яким у зв’язку із загибеллю військовослужбовця виплачується пенсія.

У разі, якщо встановлення юридичного факту пов'язане з вирішенням спору про право, заінтересована особа має звернутися до суду в порядку позовного провадження (ч. 3, п. 3 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” N 5 від 31.03.1995, ст.ст. 315-318 ЦПК України). Наприклад, встановлення права на пенсію військовослужбовця у зв’язку із знаходженням на утриманні.

Позасудовий порядок встановлення факту перебування особи на утриманні

Зміст звернення

Відповідно до Закону України “Про звернення громадян” заявник має право звернутися до відповідного органу (органів місцевого самоврядування, органів соціального захисту населення) із письмовим зверненням для отримання письмового роз’яснення щодо реалізації своїх прав як особа, яка перебувала на утриманні.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

У письмовому зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Роз’яснення щодо порушеного питання, або рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з обґрунтуванням та посиланням на чинне законодавство, викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

В разі незгоди з прийнятим рішенням, заявник має право оскаржити його у порядку ст. 16 Закону України “Про звернення громадян” у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Строк розгляду звернення

Відповідно ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Підстави для відмови

Підставами для відмови у розгляді звернення є порушення вимог ст. 5, 9 Закону України “Про звернення громадян”, щодо невідповідності форми та змісту звернення, а також неможливості вирішити питання окрім як звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні.

Судовий порядок встановлення факту перебування особи на утриманні

Підсудність

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, особа має право звернутися із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення до суду за місцем її проживання (Файл:Зразок заяви до суду про встановлення факту перебування особи на утриманні.docx).

Згідно ст. 316 ЦПК України, підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України.

Судовий збір

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду заяви у справах окремого провадження заявник повинен сплатити судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму на працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного року.

Судовий збір заявник має право сплатити через електронні сервіси Міністерства Юстиції України, в тому числі, звернувшись до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за місцем проживання. Реквізити для сплати судового збору можна дізнатися через сайт судової влади чи звернутися безпосередньо до місцевого суду.

Суб'єкт звернення

Заявниками у вказаній категорії справ можуть бути будь-які заінтересовані особи, або особи, визначені законом.

Предмет доказування

Предметом доказування є:

• мета встановлення факту знаходження особи на утриманні.
• відсутність можливості встановити факт знаходження особи на утриманні через відповідні організації, органи місцевого самоврядування (в позасудовому порядку);
• встановлення факту отримання особою постійної допомоги від померлого, якщо ця допомога була основним джерелом існування;
• наявність заробітної плати, стипендії, пенсії у заявника і її співвідношення з доходами особи, якій надається допомога;
• непрацездатність заявника.

Приблизний перелік необхідних доказів

1. докази, які підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового і особистого характеру, які містять відомості про перебування заявника на утриманні);
2. докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним ї постійним джерелом його існування (корінці поштових переказів, листи та інші документи, які свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника);
3. довідка житлово-експлуатаційної організації або сільської Ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, але йому у цьому відмовлено (через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні);
4. документи, які свідчать про те, що заявник є членом сім’ї померлого (копія свідоцтва про шлюб, народження, усиновлення та ін.), якщо встановлення факту перебування на утриманні необхідне для призначення пенсії;
5. документи, які встановлюють, що заявник був неповнолітньою або непрацездатною персоною, не був членом сім’ї спадкодавця, але перебував на утриманні спадкодавця не менш як п’ять років та одержував від спадкодавця матеріальну допомогу, що була для нього єдиним джерелом засобів для існування(копія свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази), якщо встановлення факту перебування на утриманні необхідне для оформлення права на спадщину;
6. копія свідоцтва про смерть годувальника чи повідомлення військкомату;
7. покази свідків ( ЦПК України);
   

Заява (з додатками) подається у примірниках в залежності від кількості учасників провадження.

Увага! Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (доказами можуть бути : пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, письмові докази, речові докази, покази свідків, висновки експерта).

Відповідно до ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цbv Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова практика

• Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2018 року
• Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2018 року
• Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року