Участь неповнолітньої особи в кримінальному провадженні

Нормативна база

• Конституція України
• Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року
• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)
• Цивільний кодекс України (ЦК України)
• Сімейний кодекс України (СК України)
• Закон України "Про громадянство України"
• Закон України "Про безоплатну правничу допомогу"
• Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"

Загальні положення

Згідно з Конвенцією про права дитини дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» дитина – особа до 18 років.

В цивільному та сімейному законодавсті України особа, що не досягла 18 років (дитина) визначається поняттями "малолітня" та "неповнолітня".

Згідно п.п. 11-12 статті 3 КПК України:

• Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;
• Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;

У Кримінальному кодексі України поняття неповнолітньої особи не міститься, але встановлюється 16-річний вік, по досягненню якого неповнолітній підлягає кримінальній відповідальності (ч. 1 ст. 22 КК України). Разом з тим, в окремих випадках, коли мова йдеться про злочини, що являють підвищену суспільну небезпеку або їх значну поширеність, до кримінальної відповідальності притягуються особи, які на момент вчинення злочину досягли 14-річного віку. Вичерпний перелік злочинів, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років, встановлено у положеннях ч. 2 ст. 22 КК України.

Статус неповнолітньої особи у кримінальному провадженні

У кримінальному провадженні неповнолітня особа може перебувати у статусі:

• свідка;
• дитини, що потерпіла від кримінального правопорушення;
• правопорушника - дитини, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (стаття 65 КПК України).

Потерпілою особою є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, що визначено статтею 55 КПК України.

У свою чергу, неповнолітній правопорушник, який досягнув віку, з якого особа може бути притягнена до відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення, в залежності від етапу кримінального процесу може мати статус підозрюваного або обвинуваченого.

Підозрюваним за статтею 42 КПК України є особа, якій у визначеному КПК України порядку, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не було вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 КПК України. Проте підозрювана/обвинувачена особа може бути піддана кримінальному покаранню у разі її осудності, тобто яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (стаття 19 КК України).

Участь неповнолітнього в кримінальному провадженні як свідка або потерпілого

Права та обов’язки свідка чітко зазначені в статті 66 КПК України. Слідчий, прокурор чітко вказують про обов’язки, зокрема, про обов’язок з’явитись за викликом та дати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду. Свідок, якому виповнилося 16 років повідомляється про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження (стаття 135 КПК України).

Згідно частини 2 статті 140 КПК України привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи.

У випадку проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) (стаття 232 КПК України).

У разі проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) (стаття 336 КПК України).

Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого визначаються статтею 354 КПК України.

Допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності – лікаря.

Свідку, який не досяг шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми під час допиту, а також право протестувати проти запитань та ставити запитання. Головуючий має право відвести поставлене питання. У випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).

Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених статтею 354 КПК України.

Статтею 59 КПК України визначено, що коли потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні визначено положеннями статті 44 КПК України.

Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (стаття 63 Конституції України).

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним (стаття 135 КПК України).

При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. До початку слідчої (розшукової) дії законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи з власної ініціативи має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих (розшукових) дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні та залучити замість нього іншого законного представника (стаття 227 КПК України).

Участь неповнолітнього у кримінальному провадженні як підозрюваного або обвинуваченого

У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов’язана негайно повідомити про це його батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування (стаття 213 КПК України).

Підстави кримінальної відповідальності неповнолітніх

Відповідно до статті 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося 16 років. Діти віком до 14 років не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але до них можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру. Особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

1. умисне вбивство (статті 115-117);
2. посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правничої допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443);
3. умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статті 345, статті 346, 350, 377, 398);
4. умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398);
5. жорстоке поводження з тваринами (стаття 299);
6. диверсію (стаття 113);
7. бандитизм (стаття 257);
8. терористичний акт (стаття 258);
9. захоплення заручників (статті 147, 349);
10. зґвалтування (статті 152);
11. сексуальне насильство (статті 153);
12. крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308);
13. грабіж (статті 186, 262, 308);
14. розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308);
15. вимагання (статті 189, 262, 308);
16. умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частина друга та третя статті 399);
17. пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277);
18. угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278);
19. незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289);
20. хуліганство (стаття 296).

Згідно статті 66 КК України вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшуює покарання.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх передбачені Розділом XV Кримінального кодексу України.

Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх

Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами КПК з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 КПК України «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх».

Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього (стаття 484 КПК України).

Участь законного представника

Згідно статті 44 КПК України якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Законні представники викликаються в судове засідання. Їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки (стаття 488 КПК України).

Виклик неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження (стаття 489 КПК України).

Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійснюється згідно з правилами, передбаченими КПК України, у присутності захисника (стаття 490 КПК України).

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання. До початку допиту малолітній або неповнолітній особі роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання (стаття 226 КПК України).

Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, дізнавача, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньому підозрюваному чи обвинуваченому (стаття 491 КПК України).

Застосування до неповнолітнього запобіжного заходу

За наявності підстав, передбачених КПК України, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених КПК. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 КПК України. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють (стаття 492 КПК України).

До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 КПК України, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи. Питання передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи розглядається за клопотанням прокурора за правилами обрання запобіжного заходу або за клопотанням сторони захисту під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу (стаття 493 КПК України).

Забезпечення гарантій справедливого кримінального провадження за участю дітей

Статтею 63 Конституції України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Згідно зі статтею 10 КПК України у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом неповнолітні під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.

Частиною чотирнадцятою статті 31 КПК України передбачено, що розгляд кримінального провадження стосовно неповнолітньої особи - обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Тому статтею 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено спеціалізацію суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх та визначено критерії відбору таких суддів: наявність стажу роботи на посаді судді не менше десяти років з наявним досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

Схожа норма міститься і в частині першій статті 499 КПК України - здійснення досудового розслідування слідчим, дізнавачем, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

Безоплатна вторинна правнича допомога як вид державної гарантії

Безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя (стаття 13 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» )

Згідно п. 2 ч. 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» діти мають право на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, а саме:

1. захист;
2. здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на БВПД, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
3. складення документів процесуального характеру.

Пункти другий та третій включають в себе в тому числі, представництво інтересів потерпілого, свідка у кримінальному провадженні та написання документів процесуального характеру саме в інтересах неповнолітнього потерпілого або свідка.

Обов'язкова участь захисника

Пунктами 1 та 2 частини другої статті 52 КПК України визначено, що особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, або стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, забезпечується обов’язкова участь захисника з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Обов’язок залучити захисника за призначенням згідно з процесуальним законодавством покладається на слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд.

У даному випадку постановою чи ухвалою (судді, суду) доручається відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної правничої допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні.

Відповідно до Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у кримінальному процесі, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 25 лютого 2014 року № 386/5, після отримання доручення центру захисник у визначений законодавством або розумний строк ознайомлюється з матеріалами кримінального провадження, проводить конфіденційне побачення з клієнтом, під час якого роз’яснює йому його права із врученням відповідної пам’ятки (буклета), наданої(го) центром, з’ясовує обставини кримінального правопорушення у викладенні клієнта, отримує від нього інформацію, що має правове значення, узгоджує правову позицію з клієнтом та за результатами складає відповідний протокол за формою згідно з додатком 1 до цих Стандартів.

Див. також

• Ювенальна юстиція
• Порядок залучення захисника в кримінальному провадженні