Штучне переривання вагітності: підстави і відповідальність

Нормативна база

1. Конституція України
2. Цивільний Кодекс України
3. Кримінальний Кодекс України
4. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"
5. Закону України "Про інформацію"
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року № 144 "Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України"
7. Наказ Міністерства охорони здоров’я від 24 травня 2013 року № 423 "Про затвердження Порядку надання комплексної медичної допомоги вагітній жінці під час небажаної вагітності, форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення"
8. Наказ Міністерства охорони здоров’я від 04 серпня 2023  № 1401 "Про затвердження Стандарту медичної допомоги "Медичний аборт (I триместр вагітності)" (далі - Стандарт)

Визначення поняття «небажана вагітність (аборт)»

Аборт не є методом планування сім'ї,  але у разі прийняття жінкою рішення щодо переривання вагітності у термін, визначений законодавством, послуги мають бути надані з використанням безпечних методик та дотриманням репродуктивних прав жінки. Аборти, які виконуються із застосуванням небезпечних методик (дилатація, кюретаж та інші) є причиною ускладнень, що негативно впливають на стан репродуктивного здоров’я жінки та завдають значних економічних збитків. Використання нових науково обґрунтованих технологій переривання небажаної вагітності, до- та післяабортне консультування, профілактика інфекційних ускладнень суттєво впливають на зниження рівня материнської смертності та збереження репродуктивного здоров’я жінки.

Жінки з небажаною вагітністю звертаються за медичною допомогою для діагностики терміну вагітності, встановлення локалізації плідного яйця та вибору методу переривання вагітності. Медична допомога надається як амбулаторно, так і стаціонарно у закладі охорони здоров’я державної або приватної форми власності, обраному пацієнткою незалежно від місця реєстрації чи фактичного проживання.  Надання вичерпної інформації та проведення консультування щодо можливостей та умов переривання вагітності (медикаментозні та хірургічні методи) відповідно до додатку 1 до Стандарту, наявність доступу до належних медичних послуг або можливість перенаправлення у разі вибору жінкою хірургічного методу переривання вагітності, здійснює підготовлений медичний працівник (лікар-фахівець), який несе відповідальність за завершення даної процедури.

Правові підстави проведення процедури штучного переривання вагітності

• Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки (ст.  281 Цивільного кодексу України).
• Проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності у вагітної жінки віком до 14 років або у недієздатної особи здійснюється за заявою її законних представників (п.1.8 Порядку надання комплексної медичної допомоги вагітній жінці під час небажаної вагітності, ст. 284 Цивільного кодексу України).
• Штучне переривання вагітності у пацієнтки, яка досягла 14 років, здійснюється за її згодою (ст.  284 Цивільного  кодексу України, Закон України “Основи законодавства про охорону здоров’я”) .

У зв'язку з процедурою (операцією) штучного переривання вагітності на бажання жінки листок непрацездатності видається на 3 дні з урахуванням дня операції. У разі виникнення ускладнень під час  процедури (операції) чи у післяабортному періоді листок непрацездатності  видається на весь період   тимчасової непрацездатності.

У випадках переривання вагітності з інших причин листок непрацездатності видається для госпіталізації жінки на весь період непрацездатності.

• Штучне переривання вагітності у II триместрі здійснюється відповідно до Переліку підстав, за наявності яких можливе штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 N 144 ( 144-2006-п ) "Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України" .

У випадку виникнення ускладнень під час або після проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності в амбулаторних умовах вагітна жінка терміново госпіталізується до стаціонарного відділення акредитованого закладу охорони здоров’я ІІ та ІІІ рівнів.

Після проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності у разі встановлення вроджених вад розвитку плода, несумісних із життям, в обов’язковому порядку проводиться розтин плода. Результат патолого-анатомічного висновку додається до форми № 003/о та зазначається у виписному епікризі.

Переривання небажаної вагітності у строк до 12 тижнів вагітності

Операція (процедура) штучного переривання небажаної вагітності проводиться

• за місцем звернення вагітної жінки в акредитованих закладах охорони здоров’я ІІ та ІІІ рівнів із застосуванням безпечних методик відповідно до Клінічного протоколу.
• після обов’язкового підписання вагітною жінкою інформованої добровільної згоди вагітної жінки на проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24 травня 2013 року № 423.
• лікарями-акушерами-гінекологами акредитованих закладів охорони здоров’я ІІ та ІІІ рівнів, які мають відповідні підготовку та досвід.

Переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів вагітності

Перелік підстав  

• Деякі інфекційні та паразитарні хвороби (краснуха, ВІЛ – інфекція IV стадії, туберкульоз);
• Новоутворення (злоякісні новоутворення будь-якої локалізації);
• Хвороби ендокринної системи (тяжка форма цукрового діабету, гіперпаратиреоз, гіперльдостеронізм);
• Хвороби крові і кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму (апластична анемія);
• Розлади психіки та поведінки (судинна деменція, органічний амнестичний синдром, не спричинений алкоголем чи іншими психотропними речовинами);
• Хвороби нервової системи (хвороба Альцгеймера, м’язова дистрофія);
• Хвороби системи кровообігу (вторинна гіпертензія, серцева недостатність);
• Хвороби органів дихання (хронічна респіраторна недостатність);
• Хвороби органів травлення (непрохідність стравоходу, цироз печінки);
• Хвороби сечостатевої системи ( гідронефроз);
• Хвороби шкіри та підшкірної клітковини (пухирчатка);
• Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини;
• Уродженні вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії;
• Вік вагітної жінки менш як 15 років або більше як 45 років;
• Вагітність внаслідок зґвалтування;
• Настання інвалідності під час цієї вагітності.

Більш детально в Постанові Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 N 144 "Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України"

Штучне переривання небажаної вагітності за наявності підстав немедичного характеру, зазначених у Переліку, здійснюють за заявою вагітної жінки або її законних представників (для неповнолітньої, недієздатної особи) та згідно з наданими документами, які підтверджують ці обставини.

У разі виявлення у вагітної жінки медичних показань, що не зазначені в Переліку, але за наявності яких продовження вагітності та пологи становлять загрозу для її здоров'я або життя, операція (процедура) штучного переривання вагітності здійснюється на підставі висновку консиліуму лікарів. У випадку виникнення невідкладних станів (маткова кровотеча тощо) медична допомога надається за місцем звернення пацієнта.

У випадку проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності з приводу вроджених вад розвитку плода вагітна жінка направляється для подальшого обстеження до медико-генетичної консультації.

Відповідальність за незаконне проведення аборту або стерилізації

Стаття 134. Незаконне проведення аборту або стерилізації

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, -

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Примушування до аборту без добровільної згоди потерпілої особи -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої особи, -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4. Примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

5. Дія, передбачена частиною четвертою цієї статті, якщо вона спричинила смерть потерпілої особи чи інші тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 1б-річного віку і не має спеціальної медичної освіти:

1. лікарі, тобто особи, які отримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-стоматологи, окулісти);
2. особи середнього медичного персоналу (медичніі сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних закладів;
3. особи, які не мають жодного відношення до медицини;
4. можуть виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі, акушери-гінекологи.

КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.

Згідно із статтею 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу цивільної відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і певних спеціальних умов.

До таких спеціальних умов належать перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Якщо шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде.

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Дотримання конфіденційності/лікарської таємниці, етики

Медичні працівники зобов'язані забезпечити збереження інформації, отриманої від пацієнтки, та не допустити її розголосу іншим особам.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних  або  службових обов'язків  стало відомо про хворобу, медичне обстеження,  огляд та їх  результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я")

Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, крім випадків, передбачених Законом.

Етики:

Медичні працівники повинні поважати гідність клієнтки та пам'ятати про ставлення до пацієнтки з повагою і зуміти допомогти їй зберегти свою гідність.

Пацієнтка має право висловити свою точку зору та прийняти самостійне рішення після одержання повної, достовірної та чіткої інформації щодо процедури (операції),  ризиків та можливих ускладнень.

Інформація не повинна бути залякуючою, засуджуючою та спонукаючою жінку до примусового рішення.

Недопустимим є засуджуюче та принижуюче гідність ставлення до пацієнтки.

Слід пам'ятати, що для консультування дівчат-підлітків можливо залучення психолога.