Відповідальність медичних працівників

Нормативна база

1. Конституція України 28 червня 1996 року
2. Цивільний кодекс України 16 січня 2003 року № 435-IV
3. Кримінальний кодекс України 5 квітня 2001 року № 2341-III
4. Кодекс законів про працю України
5. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII
6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-XII
7. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III
8. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 23.12.2010 № 2861-VI
9. Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII
10. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР
11. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III
12. Закон України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 05.07.2001 № 2586-III
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»

Загальні питання юридичної відповідальності медичних працівників

Юридична відповідальність в галузі медицини — форма державного примусового впливу на осіб, які вчинили правопорушення, яка має на меті застосування до них певних санкцій, передбачених чинним законодавством. Крім того, відповідальність настає у разі, якщо лікарська помилка призвела до негативних наслідків для здоров'я особи. Законодавство передбачає, що винна особа має відшкодувати в цьому разі усі майнові та немайнові витрати. В ситуації, коли медичний працівник виконував свої обов'язки належним чином та не передбачав, чи не міг передбачити можливість виникнення (запобігти виникненню) негативних наслідків, він звільняється від відповідальності. У випадках, коли дії чи бездіяльність посадової особи в галузі медицини не спричинили порушення законодавства, прав пацієнта та не призвели до негативних наслідків для здоров'я чи життя, відповідальність не настає.

Види відповідальності

1. Дисциплінарна-стягнення за дисциплінарний проступок накладається за рішенням керівника медичного закладу ( установи).
   
2. Цивільно-правова -наступає рішенням суду.
   
3. Кримінальна- наступає в разі вчинення кримінального проступку за рішенням суду.

Цивільно-правова відповідальність

Настає у випадку скоєння посадовою особою правопорушень щодо майнових та немайнових благ пацієнта. В першу чергу, це життя та здоров’я особи. Основні аспекти настання цивільно-правової відповідальності прописані в Цивільному кодексі України від 16.01.2003 № 435-IV. Цей вид відповідальності поділяється на два види:

• договірна відповідальність (регулюється гл. 63 ЦКУ та Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII) - настає у випадку порушення медичним працівником умов договору про надання медичних послуг. Законодавство вимагає у цьому випадку, за наявності вини виконавця, відшкодування збитків (моральних та матеріальних) у повному обсязі.
• делікатна відповідальність настає у випадку неправомірного заподіяння ним шкоди під час виконання своїх професійних обов’язків.
  

Умови притягнення до відповідальності

1. доведеного факту протиправного характеру дій чи бездіяльності;
2. наявності негативного впливу на здоров’я пацієнта;
3. встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими фактами;
   
4. доведення факту вини медика.

Для настання юридичної відповідальності необхідна наявність причинно-наслідкового зв’язку між вчиненням певних дій (бездіяльності) медичного працівника та настанням шкоди для здоров’я пацієнта. Встановлює чи спростовує наявність такого зв’язку судово-медична експертиза. Висновок експертизи встановлює -чи настала шкода для здоров’я пацієнта від дій (бездіяльності) медичного працівника; чи спричинена шкода діями самого пацієнта (недотримання рекомендацій); чи обумовлена шкода індивідуальними особливостями організму пацієнта. В останніх двох випадках особа, що заподіяла шкоду, не буде зобов’язана її компенсувати. Приклад- лікар добросовісно та в повній мірі провів обстеження пацієнта, однак виставив невірний діагноз через нетиповий перебіг хвороби;або – під час проведення оперативного втручання хірург пошкодив артерію через розташування її в нетиповому місці.

Презумпція вини

Цивільне законодавство передбачає принцип вини особи, яка заподіяла шкоду при наданні медичної допомоги. Відсутність вини особи стає підставою для звільнення від відповідальності. Саме через цей принцип відсутність вини має довести та особа, яка скоїла правопорушення. Однак цивільне законодавство передбачає винятки з цього правила.

Обставини, які передбачають відшкодування завданої пацієнту шкоди

• шкода заподіяна за крайньої потреби;
• шкода заподіяна діяльністю, яка пов’язана зі зберіганням та використанням механізмів, обладнання, хімічних, радіоактивних, вибухонебезпечних та вогненебезпечних речовин;
• шкода заподіяна через певні недоліки в товарі чи роботах (наприклад, вказаної недостовірної інформації в інструкції з застосування виробу чи препарату).
  

Принципи відшкодування шкоди, заподіяної медичним працівником

Відповідно до цивільного права, в разі доведення вини медичного працівника, пацієнт претендує на відшкодування усіх видів завданої шкоди:

1. майнової — усіх видів майнових витрат;
2. немайнової (моральної) — компенсацію порушником законодавства фізичних та духовних страждань, що стали наслідком його правопорушення, у грошовій формі. При розрахунку грошової суми до уваги береться рівень фізичного болю та страждань, яких зазнав пацієнт через каліцтво та інші негативні наслідки для його здоров’я (ст. 23 ЦКУ).

Майнова шкода складається з:

1. реальних збитків — витрат майнового характеру, затрачених на відновлення порушеного права;
2. втраченої вигоди — прибутків, які могла отримати особа в разі, якби її права не були порушеними.

Розмір відшкодування, в разі доведеного факту відповідальності медичних працівників, у кожному конкретному випадку встановлює суд. Для нарахування суми матеріальних витрат пацієнт має надати до суду відповідні документи (наприклад, аптечні чеки).

Розрахунок суми компенсації немайнової шкоди

На даний час відсутня законодавчо закріпнена формула для визначення розміру моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, суди керуються принципами:

1. повинен бути доведеним факт посягання на немайнові права особи чи порушення цих прав;
2. в діях (бездіяльності) медичного працівника повинен бути встановлений факт вини;
3. сторона пацієнта повинна довести факт моральних та фізичних страждань;
4. компенсація моральної шкоди не залежить від компенсації матеріальної шкоди.

Законодавець не передбачив верхньої та нижньої межі розміру моральної шкоди. Стаття 23 ЦКУ частково надає орієнтири, якими має керуватись суд в питанні встановлення розміру грошової компенсації матеріальної шкоди, як одного з видів відповідальності медичних працівників за вчинені правопорушення:

• на розмір суми грошової компенсації впливає характер вчиненого правопорушення;
• ступінь вираженості фізичних та моральних страждань;
• характер зниження здібностей чи позбавлення можливості до реалізації;
• ступінь вираженості вини особи, яка спричинила моральну шкоду;
• до уваги приймаються також інші обставини, які мали суттєвий вплив на ситуацію, вимоги доцільності та справедливості.

В разі необхідності, суддя має право призначити судово-медичну та судово-психіатричну експертизи. Судово-психіатрична експертиза має на меті встановити ступінь вираженості та характер страждань, психологічний стан пацієнта. Судово-медична експертиза вирішує питання:

1. причина несприятливого результату чи смерті особи;
2. підтвердження чи спростування факту наявності помилок в роботі лікаря;
3. причини помилкових дій лікаря; наявність можливості у лікаря спрогнозувати та попередити негативні наслідки своїх вчинків;
4. ймовірні причини настання негативних наслідків в разі правильного лікування;
5. наявність чи відсутність порушень в організації охорони здоров’я в медичному закладі, де стався випадок.

Результати цих досліджень суд враховує при встановленні розміру компенсації матеріальної шкоди. Юридична відповідальність медичних працівників за шкоду, яка була заподіяна пацієнту, покладається на суб’єктів цивільно-правової відповідальності (гл. 82 ЦКУ). Ними стають: юридичні особи – медичні заклади; фізичні особи, що займаються медичною практикою. Стаття 1172 ЦКУ передбачає, що юридичні чи фізичні особи відшкодовують пацієнту шкоду, яку заподіяв його здоров’ю медичний працівник в ході виконання ним своїх професійних обов’язків. Лікар, вина якого встановлена, може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Надалі заклад охорони здоров’я може звертатись до винної особи з регресним позовом та вимагати від неї компенсувати повну суму заподіяної шкоди.

Кримінальна відповідальність

Кримінальний кодекс України містить статті,де суб'єктом злочину виступає спеціальна особа - медичний працівник.

Приблизний перелік діянь, за які наступає кримінальна відповідальність

• неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131);
• розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132);
• незаконне проведення аборту (ст. 134);
• неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);
• незаконна лікувальна діяльність (ст. 138);
• ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139);
• неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);
• порушення прав пацієнта (ст. 141);
• незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
• порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
• насильницьке донорство (ст. 144);
• незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145);
• підміна дитини (ст. 148);
• незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151);
• незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319);
• порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320);
• порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325)
• розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132);
• неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);
• порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);
• зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);
• перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);
• службове підроблення (ст. 366);
• службова недбалість (ст. 367);
• прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою(ст. 368)
  

Службова особа

Службова особа у сфері медичної діяльності слід- це особа, яка наділена владними повноваженнями у сфері медичної діяльності, яка здійснює організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції в органах управління охорони здоров'я, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних та інших закладах державної і комунальної систем охорони здоров'я.

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності

Притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється на загальних підставах за рішенням суду після проведення попереднього розслідування.

Обставини , які виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності

• хвороба самого медичного працівника;
• непереборна сила;
• відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації;
• стан крайньої необхідності;
• відсутність необхідних ліків, інструментів для надання медичної допомоги.
  

Перелік обставин не є вичерпним і може бути доповнено у кожному конкретному випадку.