Здійснення виплати дивідендів акціонерним товариством

Нормативна База

• Цивільний кодекс України
• Закону України «Про господарські товариства»
• Закон України «Про акціонерні товариства»
• Податковий кодекс України
• Порядок формування та використання спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями, затверджений рішенням НКЦПФР від 29.09.2011 р. № 1376
• Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V
• Пленум Вищого Господарського суду № 4 від 25.02.2016 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»
• наказ Мінекономрозвитку від 02.07.2013 р. № 725
• Порядок виплати акціонерним товариством дивідендів, затверджений рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.04.2016 № 391

Поняття дивідендів

В українському законодавстві є декілька визначень терміна «дивіденди». Так, ст. 116 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII (далі — Закон № 1576) визначають дивіденди як частину прибутку, одержувану учасником від діяльності господарського товариства. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI (далі — Закон № 514), дивідендамиє частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Що стосується оподаткування визначення поняття «дивіденди» наведено в пп. 14.1.49 Податкового кодексу України (далі — ПКУ).

Зазвичай базою для розрахунку й виплати дивідендів є чистий прибуток підприємстваяк частина балансового прибутку підприємства, що лишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. В акціонерних товариствах дивіденди можуть бути виплачені й за рахунок нерозподіленого прибутку минулих років (ст. 30 Закону № 514). Крім того, за відсутності чи недостатності чистого та/або нерозподіленого прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок резервного капіталу акціонерного товариства або спеціального фонду. Порядок формування та використання спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями затверджено рішенням НКЦПФР від 29.09.2011 р. № 1376.

Декілька слів варто сказати й про форму виплати дивідендів. Статтею 30 Закону № 514 чітко передбачено, що в акціонерних товариствах дивіденди повинні виплачуватися лише в грошовій формі. Для решти видів госптовариств схожих обмежень немає. Звідси висновується: наприклад, у товаристві з обмеженою відповідальністю дивіденди можуть бути виплачені майном, готовою продукцією тощо.

Порядок виплати дивідендів

Порядок і строки виплати дивідендів установлюються як законодавством, так і установчими документами й іншими локальними актами підприємства. Скажімо, процедура виплати дивідендів для акціонерних товариств установлена ст. 30 Закону № 514.

На замітку!

Особливості виплати дивідендів підприємствами, у яких є корпоративні права держави, прописані в ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V (далі — Закон № 185), а також у постановах Кабміну, що видаються щороку.

Наприклад, згідно з п. 1 постанови «Про затвердження базового нормативу відрахування частини прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2013 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» від 29.01.2014 р. № 33 (далі — Постанова № 33), для госптовариств, у статутному капіталі котрих є корпоративні права держави, норматив відрахувань до бюджету частини прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за 2013 рік становить 50%. Для госптовариств електроенергетичної галузі, щодо яких здійснюється держрегулювання цін і тарифів, — 30%.

Однак у будь-якому випадку положення щодо порядку виплати дивідендів мають бути прописані в установчих документах підприємства. На це акцентовано увагу й у листі Мін’юсту від 10.06.2011 р. № 379-0-2-11-8.1. Власне, рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління підприємством (зразок такого рішення для ТОВ наведений тут). Для підприємств, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, рішення про виплату дивідендів має бути прийнято не пізніше 1 травня наступного року (ст. 11 Закону № 185).

Зверніть увагу!

Рішення про виплату дивідендів акціонерам не може бути прийнято в судовому порядку. На цьому наголошували й постанові Пленуму Вищого Господарського суду № 4 від 25.02.2016 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин». Адже згідно з п. «д» ч. 5 та ч. 6 ст. 41 Закону № 1576, затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів належить до виключної компетенції загальних зборів.

Суд може прийняти рішення про стягнення дивідендів лише на підставі вже прийнятого рішення про виплату дивідендів. Ті самі правила передбачені також для ТОВ відповідно до ст. 145 ЦКУ й ст. 59 Закону № 1576. Крім того, керуючись ст. 30 Закону № 514, про виплату дивідендів повинні бути повідомлені особи, які мають право на їх отримання.

В акціонерних товариствах дивіденди виплачуються раз на рік через депозитарну систему, зважаючи на ч. 5 ст. 30 Закону № 514. Це означає, що акціонерне товариство не може виплачувати своїм акціонерам дивіденди напряму. Для решти госптовариств періодичність виплати дивідендів законодавством не визначена. Це означає, що статутом, наприклад, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю може бути передбачена щоквартальна чи навіть щомісячна виплата дивідендів (хоча доцільність такої частої виплати дивідендів викликає сумніви).

Наразі зупинімося на розмірі дивідендів. В акціонерних товариствах за простими акціями він установлюється загальними зборами акціонерів. Для власників привілейованих акцій розмір дивідендів завжди фіксований і прописується в статуті акціонерного товариства (ч. 3 ст. 30 Закону № 514). В інших господарських товариствах розмір дивідендів та порядок їх виплати встановлюється зазвичай за рішенням вищого органу управління.

На практиці часто постає таке запитання: чи може претендувати на дивіденди акціонер, який продав свої акції, або учасник, що вийшов із господарського товариства до виплати дивідендів?

Стосовно ТОВ, то згідно зі ст. 10 Закону № 1576 право на отримання дивідендів має особа, яка є учасником господарського товариства (крім акціонерного) на момент початку їх виплати.

З акціонерними товариствами все інакше. Відповідно до ст. 30 Закону № 514, в акціонерному товаристві щороку складається перелік осіб, які мають право отримувати дивіденди за простими та привілейованими акціями. І якщо акціонер, який включений у такий перелік, продав свої акції до початку виплати дивідендів, але вже після складання такого переліку, за ним усе одно зберігається право на їх отримання.

Строки виплати дивідендів і відповідальність за їх невиплату

В акціонерних товариствах рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами акціонерів. Відповідно до ст. 30 Закону № 514, дивіденди за простими акціями повинні бути виплачені протягом 6 місяців із моменту прийняття зборами акціонерів відповідного рішення. По привілейованих акціях дивіденди мають бути виплачені не пізніше 6 місяців після спливу звітного року.

Для госптовариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, строки виплати дивідендів на державну частку встановлюються Кабміном. Так, відповідно до Постанови № 33, дивіденди за підсумками 2013 року повинні бути виплачені в строк до 1 липня 2014 року.

Для решти господарських товариств не передбачено чітких строків для виплати дивідендів. Тобто вони можуть бути встановлені як установчими документами, так і рішенням вищого органу управління.

Крім того, оскільки зобов’язання з виплати дивідендів належать до грошових, за його порушення для підприємства настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦКУ (сплата боргу з урахуванням інфляції та 3% річних). Якщо мовиться про господарське товариство, у якому є корпоративні права держави, за несвоєчасну сплату дивідендів, що припадає на частку держави, стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. У цьому випадку пеня розраховується згідно з Порядком нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває в статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, затвердженим наказом Мінекономрозвитку від 02.07.2013 р. № 725.

Так, рішення про нарахування пені оформлюється наказом Мінекономрозвитку, у якому зазначено її суму, її розрахунок та строки сплати. Цей наказ може бути оскаржений в адмінсуді. Крім того, у разі порушення строків виплати дивідендів, з керівником цього господарського товариства може бути достроково розірваний контракт.

Для стягнення заборгованості по дивідендах установлено стандартний строк позовної давності тривалістю в 3 роки. При цьому слід ураховувати, що оскільки спір про стягнення дивідендів належить до корпоративних, він підлягає розгляду в господарському суді за місцем знаходження підприємства, зазначеного в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України). При цьому не має значення, хто є акціонером (учасником) господарського товариства — фізична чи юридична особа.

Чи можна не виплачувати дивіденди

Якщо за підсумками року підприємство не отримало прибутку, то про виплату дивідендів не мовиться (за винятком держателів привілейованих акцій). Крім того, для акціонерних товариств певні обмеження з виплати дивідендів установлені ст. 31 Закону № 514. Стосовно інших господарських товариств обмеження в частині виплати дивідендів можуть бути передбачені установчими документами, локальними актами чи рішенням вищого органу управління.

Проаналізуємо

Розділ VI Закону № 514 містить дві статті, що встановлюють порядок виплати дивідендів (ст. 30) і обмеження на виплату дивідендів (ст. 31).

1. Право на отримання дивідендів належить до корпоративних прав акціонера. Участь у прибутках акціонерного товариства, поряд із зростанням ринкової вартості акцій, виступає джерелом доходу акціонерів від володіння акціями. Під дивідендами абз. 1 ч. 1 ст. 30 За¬кону розуміє частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. При цьому розмір дивідендів, що нараховується за акціями одного типу та класу, має бути однаковий (абз. 1 ч. 1 ст. 30). Згідно з абз. З ч. 1 ст. 30, дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Винятком є акції, викуплені акціонерним товариством: відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 66, такі акції не враховуються у разі розподілу прибутку.

Незважаючи на те, що питання про розподіл прибутку і збитків товариства має обов'язково вноситися до порядку денного річних загальних зборів (абз. З ч. 2 ст. 32), прийняття рішення про виплату дивідендів є правом, а не обов'язком акціонерного товариства; його реалізація залежить від ряду факторів, зокрема від наявності прибутку за звітний період. Законодавець встановлює основні джерела виплати дивідендів: їх виплата здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку (абз. 1 ч. 2 ст. 30). Під чистим прибутком розуміється прибуток, що залишається в розпорядженні товариства за результатами звітного періоду після сплати всіх зобов'язань, у тому числі податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав. Чистий прибуток визначається за даними бухгалтерської звітності товариства. У зазначеній нормі сформульоване загальне правило щодо джерела виплат дивідендів як за простими, так і за привілейованими акціями. Відсутність чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років унеможливлює виплату дивідендів за простими акціями. Щодо виплат дивідендів за привілейованими акціями Закон формулює спеціальне правило: вони не залежать від зазначених фінансових джерел, оскільки у разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства (абз. 2 ч. 2 ст. 30). Крім того, згідно з ч. 5 ст. 14 Закону, статут акціонерного товариства може передбачати створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями.

Як зазначається в п. 1.2.2 Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління, акціонерне товариство може мати затверджену дивідендну політику, з якою потенційні інвестори можуть ознайомитися перед прийняттям інвестиційних рішень. Така дивідендна політика може визначати не тільки частку прибутку, яку підприємство в майбутньому планує спрямовувати на виплату дивідендів, а й обставини, які братимуться до уваги під час визначення певного розміру дивідендів — особливості розвитку бізнесу в минулому періоді, потреби в реінвестуванні частини прибутку, наявність випущених привілейованих акцій тощо. Але в будь-якому разі остаточне рішення про виплату або невиплату дивідендів за простими акціями навіть за наявності прибутку прийматиметься загальними зборами акціонерів. Як зазначається у Роз'ясненні ДКЦПФР щодо порядку підготовки та прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів в акціонерних товариствах, затвердженому рішенням ДКЦГІФР від 24 травня 2007 р. № 1165, плановий розмір дивідендів є орієнтовним і може бути змінений на річному засіданні загальних зборів акціонерів залежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства, наявності обмежень, інших обставин шляхом прийняття загальними зборами акціонерів рішення про нарахування та сплату частини прибутку (дивідендів) у розмірі більшому або меншому, ніж плановий розмір, що передбачався попередніми рішеннями зборів.

Особливостями відрізняється реалізація дивідендної політики тих господарських організацій, корпоративні права у статутних фондах яких належать державі. Як зазначається у ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», господарська організація, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів. Згідно з п. 5 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого поста¬новою КМУ від 12 травня 2007 р. № 702, базові нормативи та строки перерахування до державного бюджету дивідендів щороку затверджуються КМУ за поданням Фонду державного майна та доводяться до суб'єктів управління корпоративними правами. Відповідно до затверджених базових нормативів, зазначені суб'єкти забезпечують реалізацію дивідендної політики держави шляхом здійснення заходів щодо прийняття у межах корпоративних прав держави рішень про визначення розміру, порядку та строків виплати дивідендів господарськими організаціями відповідно до їх установчих документів та законодавства (п. 7 зазначеного Порядку).

2. Серед законодавчих новел, пов'язаних з виплатою дивідендів, можна виділити наступні.

По-перше, Законом встановлена виключна форма виплати диві¬дендів — грошова (абз. 2 ч. 1 ст. ЗО); епоха виплат дивідендів продукцією підприємства остаточно відійшла у минуле.

По-друге, чітко зафіксований граничний строк виплати дивідендів — не пізніше шести місяців після закінчення звітного року (абз. 1 ч. 2 ст. 30), тоді як раніше законодавець обмежувався віднесенням затвердження строку виплати частки прибутку (дивідендів) до компетенції загальних зборів (п. д) ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства») (в Анотаціях до п. 2.1.2 Принципів корпоративного управління говорилося, що дивіденди повинні бути виплачені товариством протягом трьох місяців з моменту прийняття загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів). Якщо врахувати, що крайній строк проведення річних загальних зборів — ЗО квітня наступного за звітним року (абз. 2 ч. 2 ст. 32), то виплата дивідендів, рішення про виплату яких було прийняте на зборах, проведених у та¬кий крайній строк, повинна відбутися не пізніше ніж через два місяці після прийняття рішення; це потрібно враховувати, призначаючи дату проведення річних загальних зборів, особливо акціонерним товариствам з великою кількістю акціонерів. Разом з тим, варто зазначити, що вказаний строк, на наш погляд, є невиправдано великим для приватно¬го акціонерного товариства.

По-третє, Законом по-іншому вирішується питання про коло осіб, які мають право на отримання дивідендів. Раніше, згідно з п. б) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», право на отримання частки прибутку (дивідендів) визнавалося за особами, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. Тепер для кожної виплати дивідендів наглядова рада акціонерного товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів (абз. 1 ч. 4 ст. 30). Право на отримання дивідендів мають особи, що є акціонерами на дату складення зазначеного переліку і внесені до нього. Таке рішення наглядовою радою приймається після проведення загальних зборів, на яких було прийняте рішення про виплату дивідендів, і дата складення зазначеного переліку не може передувати даті прийняття рішення про виплату дивідендів (абз. 1 ч. 4 ст. 30). Перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, при документарній формі випуску акцій складається на підставі даних реєстру власників іменних цінних паперів, що формується реестродержателем на визначену дату, а при бездокументарній формі випуску — на підставі зведеного облікового реєстру, складеного депозитарієм на визначену дату (раніше такі реєстри формувалися на дату початку виплати дивідендів, яка вказувалася у рішенні загальних зборів про виплату дивідендів — див. п. 2.7 Положення про порядок одержання інвесторами доходів від володіння корпоративними права¬ми в акціонерних товариствах, затвердженого рішенням ДКЦГІФР від 25 грудня 2001 р. № 386). Оскільки дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, та дата виплати дивідендів не співпадають, то можливе виникнення питання про те, чи переходить на набувача право на отримання нарахованих, але не виплачених дивідендів при відчуженні акції акціонером у період між цими двома датами. Закон вирішує це питання у абз. 3 ч. 4 ст. 30, норма якого передбачає, що у разі відчуження акціонером належних йому акцій після дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати дивідендів, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної у такому переліку. Таке положення не порушує принципу неподільності юридичної сукупності прав, утілених у цінному папері, та принципу слідування таких прав за цінним папером, про які зазначалося вище. В цьому випадку мова йде не про засвідчуване акцією корпоративне право на отримання частини прибутку акціонерного товариства взагалі, можливість реалізації якого залежить від прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів, а про право на отримання конкретного нарахованого дивіденду за конкретний період часу, протягом якого визначена особа була акціонером товариства. Саме включення особи до зазначеного переліку є останнім з юридичних фактів, сукупний склад яких обумовлює виникнення у такої особи права на отримання дивідендів, і факт наступного переходу права власності на акцію не здатний позбавити таку особу її права. Закон не передбачає іншого врегулювання цього питання на договірному рівні, що, однак, не заважає сторонам договору купівлі-продажу акції дійти згоди про передачу продавцем отриманих ним дивідендів новому акціонеру.

Якщо ж продаж акцій відбувся в період між датою прийняття загальними зборами акціонерів рішення про виплату дивідендів і датою складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, суб'єктом права на отримання цих дивідендів, очевидно, варто визнати нового власника. Як зазначається у п. 2.9 Положення про порядок одержання інвесторами доходів від володіння корпоративними права¬ми в акціонерних товариствах, акціонер, включений до реєстру, має право отримати дивіденди незалежно від терміну, протягом якого він був власником акцій. Проте, на наш погляд, більш доцільно було б передбачити, що датою, на яку складається перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, є дата складення переліку осіб, які мають право брати участь у загальних зборах, на яких було прийняте рішення про виплату дивідендів, — тоді б не виникало питання, чому грошовий приріст від володіння акцією протягом року, за який роз¬поділяється прибуток товариства, дістається особі, що стала акціонером вже після оголошення дивідендів за такий звітний рік.

По-четверте, Закон перерозподілив компетенцію між органами управління стосовно виплати дивідендів: якщо раніше п. д) ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» відносив затвердження строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) до компетенції загальних зборів, то тепер прийняття самого рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями належить до компетенції загальних зборів акціонерного товариства (абз. 1 ч. З ст. 30, п.п. 12 та 15 ч. 2 ст. 33), а визначення порядку та строків виплати дивідендів є прерогативою наглядової ради (абз. 1 ч. 4 ст. 30, п. 14 ч. 2 ст. 52). Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства (абз. 2 ч. 3 ст. 30, п. 1 ч. 2 ст. 26). Як зазначалося вище, статутом товариства може передбачатися розміщення кількох класів привілейованих акцій з різним розміром дивідендів; у цьому випадку статутом має визначатися не тільки розмір, а й черговість виплати дивідендів акціонерам — власникам привілейованих акцій кожного класу (п. 1 ч. 2 ст. 26). Визначення розміру дивідендів за привілейованими акціями у статуті та гарантованість їх виплати за рахунок резервного капіталу (спеціального фонду для виплати дивідендів) не означають відсутності необхідності прийняття загальними зборами рішення про виплату таких дивідендів — автоматично вони не виплачуються. Загальні збори, приймаючи рішення про виплату дивідендів за привілейованими акціями, не можуть відійти від їх встановленого статутом розміру.

Закон встановлює обов'язок товариства щодо повідомлення осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок та строк їх виплати. Публічне акціонерне товариство також зобов'язане повідомити про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів фондову біржу (біржі), у біржовому реєстрі якої (яких) перебуває таке товариство; для здійснення цього повідомлення Законом встановлений спеціальний строк — протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів (абз. 2 ч. 4 ст. 30). Обов'язок щодо публікації зазначеного повідомлення в офіційному друкованому органі Закон на акціонерне товариство не покладає. Хоча законодавець і не визначає чіткого строку для встановлення наглядовою радою дати складення перелік}' осіб, які мають право на отримання дивідендів, однак, виходячи з наведеної норми, у ви¬падку з публічним акціонерним товариством наглядова рада повинна прийняти відповідне рішення про порядок та строки виплати дивідендів у межах зазначеного десятиденного строку. Строки здійснення персонального повідомлення акціонерів Закон не встановлює.

3. Закон окремо зупиняється на порядку виплати дивідендів акціонерам, акції яких зареєстровані на ім'я номінального утримувача. Згідно з абз. 23 ч. 1 ст. 1 Закону Україні! «Про Національну депозитарну систему...», номінальним утримувачем є депозитарій або зберігай цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі. Пункт 3 Розділу XI Положення про ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає, що для реалізації власниками прав за цінними паперами номінальний утримувач за розпорядженням реестродержателя зобов'язаний надати перелік власників, для яких він є номінальним утримувачем, станом на дату обліку, зокрема у випадку прийняття емітентом рішення про виплату дивідендів. Новий Закон у ч. 5 ст. 30 передбачає два альтернативні способи виконання акціонерним товариством зобов'язання з виплати дивідендів акціонерам, чиї акції за¬реєстровані на ім'я номінального утримувача: в цьому випадку товариство може як самостійно виплатити дивіденди власникам акцій (відповідно до переліку таких власників, що надається номінальним утримувачем), так і перерахувати їх номінальному утримувачу, який забезпечує їх виплату власникам акцій, на підставі договору з відповідним номінальним утримувачем. Таке перерахування буде вважатися належним виконанням зобов'язання з виплата дивідендів. Та¬ким чином, якщо акції зареєстровані на ім'я номінального утримувача, право на отримання дивідендів може бути реалізоване акціонером як особисто, так і через номінального утримувача, що розглядається в цьому випадку як представник власника цінних паперів.

4. Закон передбачає обмеження на виплату дивідендів як за простими, так і за привілейованими акціями, розрізняючи випадки, коли акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими та привілейованими акціями (ч. 1 та 3 ст. 31), і коли товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями (ч. 2 ст. 31). Метою запровадження обмежень щодо прийняття рішення про виплату дивідендів за простими та привілейованими акціями є захист інтересів кредиторів товариства і самого товариства у випадках, коли виплата дивідендів послабить його фінансове становище; обмеження на виплату нарахованих дивідендів за простими акціями спрямовані на захист інтересів акціонерів, які мають право вимагати обов'язково¬го викупу акцій товариством, та акціонерів — власників привілейованих акцій, які мають перевагу в черговості отримання дивідендів.

Закон містить майже схожий перелік випадків, коли акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими та за привілейованими акціями. Такими ситуаціями є наступні (ч. 1 та 3 ст. 31):

• якщо звіт про результати розміщення акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку;
• якщо власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю (для простих акцій) або якщо власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, власники яких мають переваги щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації (для привілейованих акцій).
  

Цей перелік за змістом обмежень подібний до того, що міститься в ч. З ст. 158 ЦКУ. Так, п. 1 ч. З ст. 158 ЦКУ забороняє акціонерному товариству оголошувати та виплачувати дивіденди до повної сплати всього статутного капіталу; оскільки, за новим Законом, розміщені акції повинні бути повністю оплачені до моменту затвердження результатів розміщення акцій органом емітента (ч. 2 ст. 23), а неповна їх оплата буде підставою для відмови в реєстрації звіту про результати розміщення акцій, то положення п. 1 ч. 1 та п. 1 ч. З ст. 31 забезпечують дотримання товариством і вимоги ЦКУ про повну сплату статутного капіталу до прийняття рішення про виплату дивідендів.

Пункт 2 ч. 3 ст. 158 ЦКУ забороняє оголошувати та виплачувати дивіденди при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду. Новий Закон у п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. З ст. 31 також містить вимогу про неможливість прийняття товариством рішення про виплату дивідендів, якщо не дотримані вимоги до розміру вартості чистих активів (власного капіталу товариства). Разом з тим, він по-іншому і диференційовано для різних типів акцій формулює фінансовий показник, дотримання якого дозволяє прийняти рішення про виплату дивідендів; необхідно, щоб власний капітал товариства перевищував сукупне значення не тільки розмірів статутного капіталу та резервного капіталу, а й різниці ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій та їх номінальної вартості (для виплати дивідендів за привілейованими акціями враховується лише різниця між ліквідаційною та номінальною вартістю тих привілейованих акцій, власники яких мають переваги щодо власників цього класу акцій щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації). Під ліквідаційною вартістю привілейованої акції певного класу у Законі розуміється сума коштів, яка належатиме власнику такої акції під час ліквідації акціонерного товариства (п. 10 ч. 1 ст. 2). В силу п. 2 ч. 2 ст. 26 вона має визначатися у статуті товариства.

Підтримання власного капіталу на належному рівні є важливим показником платоспроможності товариства, і наведена норма Закону слугує захистом інтересів кредиторів (положення про співвідношення власного капіталу із статутним та резервним капіталом) і привілейованих акціонерів (положення про співвідношення власного капіталу із резервним капіталом та різницею ліквідаційної та номінальної вартості привілейованих акцій) від не обгрунтованих дій товариства з виплати дивідендів у період його несприятливого фінансового становища. Разом з тим, слід зазначити, що за відсутності прямої заборони Закону наявність власного капіталу товариства у належному розмірі на дату прийняття рішення про виплату дивідендів та на дату виплати дивідендів дає змогу безперешкодно здійснити зазначені дії, навіть якщо результатом виплати дивідендів стане зменшення розміру власного капіталу нижче встановленого показника. Закон також не передбачає наслідків прийняття рішення про виплату дивідендів та здійснення такої виплати всупереч встановлених заборон; уявляється, що в цьому випадку відповідне рішення загальних зборів може бути визнане судом недійсним як таке, що порушує вимоги цього Закону, за умови наявності передбачених Законом підстав для задоволення такого позову. Дивіденди, які були виплачені акціонерам всупереч законодавчих вимог, підлягають поверненню як безпідставно набуте майно (згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦКУ, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала).

Варто також зазначити, що законодавець у ч. 1 ст. 31 не вказав на відсутність чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років як підставу неможливості прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями. Це пояснюється тим, що відсутність прибутку, як зазначалося вище, є загальною перешкодою до прийняття рішення про виплату дивідендів за цим типом акцій, у той час як наведена норма містить спеціальні підстави неможливості прийняття такого рішення в умовах наявності прибутку, який, за інших обставин, міг би бути розподілений між акціонерами.

Хоча переліки обставин неможливості прийняття рішення про виплату дивідендів та здійснення самої виплати у ч. 1 та 3 ст. 31 Закону сформульовані як вичерпні, спеціальним законодавством можуть встановлюватися і додаткові заборони. Так, відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», після призначення розпорядника майном і до припинення процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права без згоди розпорядника майном, зокрема, приймати рішення про виплату дивідендів. Наявність такої згоди є додатковою умовою легітимності прийнятого рішення про виплату дивідендів.

До випадків, коли акціонерне товариство не має права здійсню¬вати виплату дивідендів за простими акціями, Закон відносить (ч. 2 ст. 31):

• наявність у товариства зобов'язань про викуп акцій відповідно до ст. 68 Закону;
• неповну виплату поточних дивідендів за привілейованими акціями.
  

На відміну від попередніх ситуацій, у цих випадках Закон не забороняє приймати рішення про виплату дивідендів, він лише встановлює пріоритетність виконання зобов'язань з викупу акцій та з виплати дивідендів за привілейованими акціями перед виконанням зобов'язань з виплати дивідендів за простими акціями. Перше із зазначених обмежень на виплату дивідендів є гарантією забезпечення вимог акціонерів щодо здійснення товариством обов'язкового викупу акцій у передбачених Законом випадках; до спливу строку такого викупу (він охоплює 30 днів, передбачені для подання акціонером вимоги про викуп, та 30 днів, протягом яких має відбутися сплата вартості належних такому акціонеру акцій — ч. 2 та 3 ст. 69), а також після його спливу, якщо товариство своє зобов'язання не виконало, виплата дивідендів за простими акціями відбуватися не може.

Друге обмеження забезпечує пріоритетність права акціонерів — власників привілейованих акцій на отримання дивідендів: до виплати дивідендів цій категорії акціонерів у повному обсязі, передбаченому статутом товариства, забороняється здійснювати виплату дивідендів за простими акціями. У контексті цієї заборони варто зупинитися на наступному моменті. Уявімо собі ситуацію, коли чистого прибутку за звітний рік і нерозподіленого прибутку за минулі роки в акціонерного товариства, що здійснило розміщення і простих, і привілейованих акцій, виявляється недостатньо для виплати і дивідендів за привілейованими акціями в передбаченому статутом обсязі, і дивідендів, що планується оголосити за простими акціями. Чи може товариство прийняти рішення про виплату дивідендів за простими акціями та здійснити їх виплату з прибутку товариства, а за рахунок резервного капіталу (спеціального фонду), в разі його створення, виплатити дивіденди за привілейованими акціями? На наш погляд, відповідь на це питання має бути негативною. Абзац 1 ч. 1 ст. 30 Закону визначає поняття «дивіденду» (не деталізуючи, за яким типом акцій) як частину чистого прибутку акціонерного товариства, оскільки будь-який дивіденд — це насамперед форма реалізації права акціонера на участь у розподілі прибутку товариства і саме прибуток виступає первинним джерелом виплати дивідендів за акціями будь-якого типу. Абзац 2 ч. 2 ст. 30 Закону містить спеціальну норму щодо використання резервного (альтернативного) джерела фінансування виплати дивідендів за привілейованими акціями, однак, застосовується вона тільки для випадків відсутності або недостатності чистого прибутку та нерозподіленого прибутку минулих років для виплати таких дивідендів. З огляду на встановлену Законом черговість привілейовані акціонери мають беззаперечну перевагу в отриманні дивідендів у повному обсязі до виплат акціонерам — власникам простих акцій, причому такі дивіденди повинні виплачуватися з прибутку товариства настільки, наскільки його вистачає для виконання товариством своїх зобов'язань з виплати дивідендів перед привілейованими акціонерами; дивіденди за простими акціями повинні виплачуватися за «залишковим принципом» і лише з прибутку товариства, оскільки Закон не передбачає альтернативних джерел фінансування таких виплат. Наскільки б великим не був резервний капітал чи спеціальний фонд з виплати дивідендів за привілейованими акціями, він лише «страхує» товариство від ризику невиконання зобов'язань перед привілейованими акціонерами через відсутність чи недостатність прибутку, але не страхує акціонерів — власників простих акцій від випадків недостатності прибутку для виплати дивідендів за акціями обох типів. Отже, в цій ситуації товариство має здійснити виплату дивідендів за привілейованими акціями в повному обсязі за рахунок наявного прибутку і не оголошувати та не здійснювати виплати дивідендів за простими акціями, якщо для цього не залишиться достатньо коштів з прибутку товариства.

Неможливість виплати дивідендів за привілейованими акціями мо¬же виникнути тільки за умови, якщо акціонерне товариство здійснило розміщення кількох класів привілейованих акцій, які відрізняються черговістю отримання дивідендів; в цьому випадку товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за привілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу в черговості отримання дивідендів (абз. 4 ч. З ст. 31). Ця «міжкласова» черговість є більш формальною, у порівнянні з «міжтиповою», оскільки ситуація, коли акціонери — власники привілейованих акцій одного класу не отримають дивіденди після повної їх виплати акціонерам — власникам привілейованих акцій іншого класу, які користуються пріоритетом в отриманні дивідендів, є менш ймовірною, ніж та, що описана нами вище.

Водночас товариство не може встановлювати черговість в отриманні дивідендів акціонерами — власниками простих акцій за будь- якими штучними критеріями (наприклад, залежно від розміру пакета акцій, яким володіє акціонер). Забороняються й інші дискримінаційні обмеження: усі власники простих акцій мають рівні права на отримання дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату; рішення загальних зборів про нарахування і виплату дивідендів лише одному або частині акціонерів, які не є власниками привілейованих акцій, є таким, що порушує права інших акціонерів на отримання частини прибутку товариства.

За наявності затримок з виплатою дивідендів з інших причин, ніж ті, що зазначені в Законі, акціонер вправі звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому сум. Разом з тим, суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки та порядок їх виплати. Якщо ж загальні збори прийняли рішення не розподіляти прибуток товариства, суд не може підміняти собою вищий орган управління товариства і втручатися в господарську діяльність товариства (хоча в спеціальній літературі можна зустріти точку зору про те, що регулярна відмова товариства від виплати дивідендів, за наявності достатніх показників чистого прибутку, порушує майнові інтереси акціонерів, за захистом яких вони можуть звернутися до суду). Аналогічним чином не підлягатимуть задоволенню позовні вимоги акціонера про стягнення з товариства дивідендів у більшому розмірі, ніж це передбачено рішенням загальних зборів, навіть якщо суду будуть представлені докази свідомого заниження розміру чистого прибутку товариства.