Визнання доказів недопустимими в цивільному процесі

Нормативна база

• Цивільний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"

Докази та доказування

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:

1. письмовими, речовими і електронними доказами;
2. висновками експертів;
3. показаннями свідків.

Недопустимі докази

При пред’явленні позову позивач згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Докази позивач збирає сам у позасудовому порядку.

Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду окремого виду справ у порядку цивільного судочинства.

Ч. 1 ст. 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку. Тобто, інформація має бути отримана лише з визначених у законі засобів доказування та із дотриманням установленого порядку.

Ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими. Тобто, можна використовувати лише певні засоби доказування з числа передбачених законом або неможливість використання певних засобів доказів, зокрема, на підтвердження права власності на об’єкт нерухомості мають надаватися правовстановлюючі документи, зареєстровані в установленому порядку, а у справах про визнання громадянина недієздатним єдиним допустимим доказом може бути лише висновок судово-психіатричної експертизи.

Спосіб отримання доказу фактично оцінюється судом зі слів суб’єкта доказування. Якщо доказ викликає у суду сумнів, то доцільно перевірити порядок його отримання шляхом звернення до органу чи особи, яка його видавала.

Якщо доказ витребуваний на вимогу суду, а сторона по справі має інформацію, що цей доказ отримано з порушенням порядку його отримання, суд також повинен перевірити цю обставину шляхом звернення до органу, який його видав.

Якщо до суду надсилається копія документа, то вона має відповідати оригіналу, вірність копії або витягу документа має бути засвідчена печаткою організації і підписом уповноваженої особи або нотаріально.

В судовій практиці поширеними є випадки подання доказів отриманих з порушенням порядку їх отримання. Зокрема, це подання суду листів, звукозаписів телефонних розмов, отриманих з порушенням таємниці листування та телефонних розмов, фотографій, зроблених без згоди особи, яка на ній зображена, тобто без отримання офіційного дозволу фотографувати її тощо.

Крім того, згідно зі ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути такі обставини: встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі.

Отже, такі докази не повинні братися судом до уваги при ухваленні рішення. За наявності таких доказів суд має не просто не брати їх до уваги, а зобов’язаний належним чином відреагувати на такі правопорушення. Зокрема, суд має оцінювати всі докази і зіставляти отриману з них інформацію, а також не приймати докази, які є недопустимими у кожній справі, тощо.

Докази які містять фактичні дані, що не відповідають нормам істинності або моральності, також не повинні визнаватися доказами. Прикладом доказу, що не відповідає нормам істинності, можуть бути показання екстрасенса, допитаного як свідка, про розмір доходу особи, зобов'язаного сплачувати аліменти, якщо, з його слів, він довідався про ці відомості за допомогою магії.

Процесуальні дії сторони, щодо визнання доказу недопустимими

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні.

Недопустимість доказу не є для суду очевидною.

Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.

Тому, на стадії дослідження письмових доказів особа, яка бере участь у справі, має заявити (усно або письмово) про те, що доданий до справи або поданий іншою стороною для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим та просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

При цьому в такій заяві необхідно вказати на відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа (доказу, що досліджується судом) і може бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності суд сприяє учаснику справи, у збиранні таких доказів (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції")

Визнання доказу недопустимим - це не обов'язок, а право суду.

Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Крім того, суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Див. також

• Поняття та види доказів у цивільному процесі. Витребування доказів у цивільному процесі.