Як визнати заповіт недійсним

Нормативна база

• Цивільний кодекс України (далі - ЦКУ)
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"
• Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року № 10-1387/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування"

Поняття та види недійсного заповіту

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦКУ).

Відповідно до статті 202 ЦКУ заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Глава 16 розділу IV ЦКУ встановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення – і це є загальні норми права. Проте стаття 1257 ЦКУ містить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (статті 215, 225 ЦКУ).

Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ).

До нікчемних заповітів відносяться:

• заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
• вчинені через представника;
• посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
• посвідчені не уповноваженою на це особою;
• секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом (стаття 1249 ЦКУ);
• посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою (стаття 1253 ЦКУ);
• заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі (стаття 1307 ЦКУ). Однак - чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку, не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦКУ.

Заповіт, посвідчений (виданий) службовою особою (нотаріусом) на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади, посадові та службові особи України не здійснюють свої повноваження, є нікчемним!!!

Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (їх перелік наводиться нижче).

Чинним цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (стаття 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Остаточну крапку у вирішенні дискусій стосовно відсутності в судів прерогативи виносити рішення про скасування заповітів поставив Верховний суд України у рішенні від 28.11.2018 у справі № 2-1201/2005.

В зазначеній справі позивач звернувся до суду з позовом про скасування заповіту. Суд першої інстанції позовні вимоги задоволив. Ухвалою апеляційного суду 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Верховний суд України, як суд касаційної інстанції, скасував судові рішення та у позові відмовив, акцентувавши увагу на тому, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (статті 1254 ЦКУ). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ). Оскільки суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що цивільним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позову про скасування заповіту слід відмовити.

Підстави визнання заповіту недійсним

Підставами визнання недійсним заповіту є:

• складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
• складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
• при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт є нікчемним (недійсність встановлена законом) у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до статті 1234 ЦКУ право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення.

Вимоги до форми заповіту визначені у статті 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем та має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦКУ.

Крім того важливо знати!

Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним у зв’язку з тим, що в цьому випадку визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Відсутність у заповіті певних реквізитів, яка не позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, не може розцінюватися як порушення форми заповіту.

Обов'язкова частка у спадщині

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (стаття 1241 ЦКУ).

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (стаття 1235 ЦКУ).

Доказова база

Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача.

Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза. (п. 16 ППВСУ від 06.11.2009 № 9)

Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.

Коло осіб, що мають право звернутись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним

Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.

Такими особами можуть бути:

• спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог статті 1241 ЦКУ,
• спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
• спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
• особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Підсудність

Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).

Судова практика про визнання заповіту недійсним

• Постанова Верховного суду України у справі № 6-73цс11 від 26 грудня 2011 року м. Київ
• Постанова Верховного суду України у справі № 750/2008/18 від 22 липня 2020 року м. Київ

У даних Постановах зазначено, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки в даному випадку відповідно до статті 43 Закону України "Про нотаріат" визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

• Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року м. Київ

У даній Постанові зазначено, що не можна визнавати заповіт недійсним, базуючись на висновку експерта про нездатність усвідомлювати свої дії, якщо в ньому відсутній висновок про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

• Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-6246св10 від 12 жовтня 2011 р. м. Київ

У даному Рішенні зазначено: якщо глуха особа підписала заповіт без свідків, але вміла читати, то такий заповіт є дійсним.

• Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-44487св13 від 9 липня 2014 року м. Київ

У даному Рішенні визнано заповіт недійсним, оскільки актами амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що на час складання заповіту особа виявляла ознаки тривалого психічного розладу розладу – "органічного амнестичного розладу, обумовленого, на думку комісії, комплексом наявних у під експертного соматно-неврологічних, в тому числі ендокринологічних захворювань, що позбавляло його на вказаний період часу здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними".

• Постанова Верховного Суду України від 28 листопада 2018 року у справі № 2-1201/2005
• Огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах щодо визнання односторонніх правочинів недійсними