Фіктивний правочин: поняття та правові наслідки

Нормативна база

• Цивільний кодекс України (ЦК України)
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»
• Узагальнення судової практики Верховного Суду від 24.11.2008 «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

Поняття фіктивного правочину

Фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України)

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

Загальна характеристика фіктивного правочину

Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча, зазвичай, застосовується щодо договорів.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, і, визначаючи суб'єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. З ст. 215 ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа. Наприклад, дружина звертається з позовом про визнання недійсним договору дарування автомобіля чоловіком, який начебто укладено. Насправді ж чоловік намагається вилучити автомобіль із сукупності спільного майна подружжя, щоб залишити його собі.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В противному разі (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Як правило, фіктивний правочин не служить поштовхом для дій із здійснення його сторонами своїх прав та виконання обов'язків. Натомість саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин.

У абзаці 2 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказується, що необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Зокрема, якщо особа не оплатила грошові кошти за договором, які мала сплатити, або майно набувачеві не передавалося, не доводить факту фіктивності правочину. Головне, що властиве цьому правочину, це відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент його вчинення, що є однією із найважливіших ознак фіктивного правочину.

Мета його учасників, що, як правило, має протиправний характер (наприклад, приховання майна від конфіскації, або від поділу, або від звернення стягнення), для кваліфікації правочину як фіктивного не має значення.

Окрім того, застосування такого правового наслідку, як заміна покупця (зокрема визнання правочину в частині покупця недійсною, визнання договору фіктивним у частині покупця), унеможливлюється конструкцією фіктивного правочину, оскільки на підставі нього виключається можливість передачі коштів та майна. У випадку, якщо буде встановлено таку передачу, неможливо вести мову про застосування положень ст. 234 ЦК України.

Фіктивні правочини укладаються з метою ухилитися від майнової відповідальності, передбаченої законом, і в деяких випадках це обумовлено в договорі. Наприклад, відбувається фіктивний поділ, дарування або продаж майна подружжя, яке має незаконну мету приховати його від конфіскації. Фіктивними можуть бути не лише договори. а й інші юридичні дії: фіктивний акт отримання товару, технічного огляду, обміру приміщення або оцінки вартості майна тощо. Фіктивний правочин характеризується недобросовісністю його учасників.

Фіктивний правочин є нікчемним. Він не породжує жодних правових наслідків. Разом із тим сторони все ж роблять деякі фактичні дії, які створюють видимість його виконання: передачу майна, складання необхідних документів тощо. До них дій застосовуються загальні положення про наслідки недійсності правочину. Під час укладення фіктивного правочину сторони мають протиправну мету. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Фіктивні правочини на ринку нерухомості

1. оформлення нерухомості на підставну особу, що досить поширено за умови придбання дорогих об'єктів (елітних квартир, котеджів) особами, які за певних обставин (наприклад, державна служба) не можуть оформити їх у власність «на себе». Сюди ж належать випадки можливого невиконання сімейних зобов’язань, а також боязнь конфіскації майна, нажитого злочинним шляхом. Лише в останньому випадку є реальна можливість визнати відповідну схему фіктивною, і то за сукупністю з результатом залучення справжнього власника нерухомості до кримінальної відповідальності;
2. переоформлення об’єкта на підставну особу, що відрізняється від попереднього випадку тим, шо справжній власник спочатку зареєстрував своє право власності, але потім, найчастіше під час настання (або боязні настання) деяких надзвичайних обставин, переоформив об'єкт на третю особу. Такі випадки легко виявити й довести, особливо якщо переклад прав власності на підставну особу був виконані їй «за фактом» (наприклад, після порушення проти власника кримінальної справи або заподіяння останнім великої майнової шкоди третій особі);
3. дарування замість купівлі-продажу або, навпаки, безоплатні правочини замість відплатних (дарування замість купівлі-продажу) найчастіше застосовуються для обходження права переважної купівлі й порушення режиму спільної сумісної власності подружжя.

Ознаки фіктивного правочину

Ознаки фіктивного правочину:

1. введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
2. учинення правочину особою, що не має права це робити (через фіктивне підприємство, неіснуючу організацію, підставну особу тощо);
3. свідомий намір невиконання зобов’язань договору;
4. приховування справжніх намірів учасників правочину.

Більше того, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Разом з цим чинний закон не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб. Оскільки сторони не вчиняли жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суди приймали рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Право звернення до суду

ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звергатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Це може зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції).

Правові наслідки вчинення фіктивного правочину

Відповідно до чч.2,3 ст.234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним, а правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

При фіктивному правочині має бути відсутнім намір створити юридичні наслідки на момент його вчинення, є неможливим виникнення будь-яких майнових наслідків і відповідно застосування двосторонньої реституції, оскільки такий правочин не може породжувати юридичних наслідків. Однак це не виключає можливості покладення на сторону так званих "побічних" наслідків, зокрема пов'язаних із реєстрацією права власності.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним).

Див. також

• Визнання правочину недійсним та наслідки його недійсності