Службовий твір

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Olena.prykhodko.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Цивільний кодекс України16 січня 2003 року № 435-IV.
  2. Закон України «Про авторське право і суміжні права»23 грудня 1993 року N 3792-XII.
  3. Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»15 грудня 1993 року N 3687-XII.
  4. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав».
  5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав».
  6. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"

Поняття службового твору

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання.

Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями:

  • об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор). Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем;
  • результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства;
  • створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим;
  • створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

Авторське право. Момент виникнення та складові

Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України авторське право виникає з моменту створення твору. Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми).
Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки. Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
Тобто, авторське право складають: особисті немайнові права та майнові права.

Особисті немайнові права автора

Зміст:

  1. право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
  2. об'єкта права інтелектуальної власності;
  3. право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
  4. інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
  • вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
  • забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
  • обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
  • на недоторканність твору.

Приналежність:

Відповідно до ч.1 статті 429 Цивільного кодексу України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.
Згідно ч. 1 статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.
Відповідно до п.35, 37 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково.

Майнові права інтелектуальної власності на твір

Зміст:

  1. право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
  2. виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
  3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
  4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Приналежність:
Відповідно до ч.2 статті 440 Цивільного кодексу України майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до ч.2 статті 429 Цивільного кодексу України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором (Зразки). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.
Відповідно до п.35 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором

Винагорода

За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору, оскільки заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом. У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав".